Функції і майстерність пейзажу в художній прозі Івана Нечуя-Левицького

стосується насамперед опису природи. Всі пейзажні засоби Нечуй-Левицький брав з народної поезії: «Розгорніть багаті збірники народних українських пісень і ви зразу примітите те багатство. . . От перед вами розгорнуться цілі картини, де людська жизнь, людське горе і радість прирівнюється до пишних картин, взятих з природи», — писав він.

Пейзаж Нечуя відзначається певною соціальною зумовленістю: переважають описи статичні, спокійної природи, без зайвого естетизму. Написані на матеріалі українського життя, де пройшло дитинство і юність письменника, його твори насичені поетичними картинами природи, життя і побуту народу, всіх соціальних прошарків України.

 

Опис природи у повісті „Микола Джеря”

Повість «Микола Джеря» називають одним із кращих творів І. С. Нечуя-Левицького. І одна з причин такого визнання — неперевершені описи природи. Академік О. Білецький зазначав, що «у нього [Нечуя-Левицького] майже немає творів, куди пейзаж не входив би як обов’язковий елемент». Уже на першій сторінці повісті нас зустрічає Краса: «Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби», скрізь бачиш море садків. Звідусіль, з усіх куточків села плине багатство природи: «село наче в розкішних алеях». Природні барви буяють, полонять око читача: «левади розложисті й зелені», береги «оксамитові», «соняшники жовті», і над усим цим — сонце «несе золоте й срібне марево».

Розкішні, соковиті епітети, сміливі, часом несподівані метафори створюють враження, що природа — ще один герой повісті. (Трава й осока «доходять» до самої води, Роставиця «в’ється гадюкою, передражнюючи здорові річки», ховається в дубовому лісі й утікає в Рось. Верби «одступились» од берега, там стара груша «вгніздилася» серед города і соняшники зовсім «заплуталися своїми жовтими головами в гіллі». )

На початку повісті перед нами постає небаченої краси природа, молодий гарний парубок, кругловида дівчина, що зачаровує хлопця своїми співами. Але дуже швидко читач відчуває задушливу атмосферу кріпацтва, нестерпний людський біль. На лоні такої краси ще жахливішими здаються всі біди селян, їхні нелюдські страждання. Але природа не залишається байдужою до людського горя. Вона і радіє, і співчуває, і обурюється разом із героями повісті. Як це часто буває в житті, природа набуває у повісті символічного значення. Повернувшись у рідне село після двадцяти років поневірянь, Микола приходить на ті місця, де вперше побачив Нимидору, розшукує стару грушу, пригадує всі подробиці: і кришталеве листя, і жар-птицю, що ніби співала голосом дівчини.

Повість завершується, як і розпочинається, дивовижним пейзажем, який зігріває душу і залишає надію на краще

Дослідники свідчать, що «небагато знайдеться письменників, які могли б змагатися з Нечуєм-Левицьким у «почутті природи», в умінні її бачити й описувати. І завдання читача при цьому — вдумливо читати і насолоджуватися красою, розсипаною на сторінках Нечуєвих творів.


Використана література

  1. Білецький О. І. Іван Семенович Левицький (Нечуй) // Зібр. праць: У 5 т. — К. 1965. —Т. 2.
  2. Власенко В. О. Художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького. — К. , 1969.
  3. Єфремов С. Іван Левицький (Нечуй). — К, 1924.
  4. Кирилюк Є. Творчий шлях І. Нечуя-Левицького // Нечуй-Левицький І. Вибрані твори. — К, 1930.
  5. Кошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться?
1 2 3 4 5 6