Функції старослов'янізмів у біблійних творах І.Я.Франка (на матеріалі поем «Мойсей» та «Іван Вишенський»)
Старослов’янізми прийшли до лексичного складу східнослов’янських мов від старослов’янської мови – «першої писемно зафіксованої слов’янської літературної мови, створеної Кирилом і Мефодієм на базі одного з праслов’янських діалектів – солунського – для репрезентації слов’янською мовою богослужбових і канонічних книг» [8, 640] і в українській мові є одним із джерел її лексичного збагачення і стилістичного урізноманітнення.
Проблеми семантичних змін і необхідність вивчення лексичних груп у їх взаємозв’язках і співвідношеннях були висунуті у семасіологічних працях О. О. Потебні «Из записок по русской грамматике» (1958), у розвідках М. М. Покровського «Семасиологические исследования в области древних языков» (1895), що базуються на порівняльно-історичному дослідженні.
Термін «лексична система мови» у науковий обіг введений Л. В. Щербою, який говорить про слово (категорію мови) як систему «Языковая система и речевая деятельность» (1974). Визначення лексико-семантичної системи мови одним із перших подав В. В. Виноградов. Він визначив спільні ознаки, на основі яких слова об’єднуються в групи «Основные типы лексических значений слова» (1953).
У сучасній лексикології думку про про необхідність і доцільність системного аналізу лексики можна вважати загально визнаною, оскільки на лексичному рівні, як і на інших рівнях (фонетичному, морфологічному, синтаксичному) мова системно організована.
Д. М. Шмельов відзначає: «За останній час . .
Проте, як відомо, лексична система, на відміну від фонологічної і морфологічної, характеризується незамкненістю, рухливістю меж, великою кількістю одиниць, що знаходяться у взаємозв’язку, тому відношення лексики як системи, у порівнянні з граматичною або фонологічною системами, набагато складніше [11, 13].
У мовознавстві залежно від обраних критеріїв виділяються різні групи слів (тематичні, лексико-семантичні, поняттєві поля, семантичні мікрополя), тобто визначаються різні групи лексики, що об’єднують слова «за ознакою їх смислової віднесеності до єдиної сфери понять» [11,14].
Суттєвим при оцінці лексики як системи є положення, висунуте Д. М. Шмельовим про різний характер системних зв’язків у середині різних лексичних груп і у зв’язку з цим про можливість багатьох підходів до аналізу лексичних одиниць .
Тематична група – найбільш розповсюджений спосіб об’єднання слів. У його основі лежать екстралінгвальні зв’язки між предметами і явищами дійсності, об’єднання слів проходить на основілогіко-предикативної спільності. На думку деяких дослідників, тематичні групи не є категоріями мовними – в них відсутні синонімічні зв’язки між компонентами. Вони не є структурними одиницями мови.
Починаючи з 60-х років, особливий інтерес у мовознавстві виявлявся до лексики, об’єднаної спільним змістом. До цього вивчення тематичних груп обмежувалось, за словами Г. А. Уфимцевої, «інвентаризацією» лексики, завдання « розкриття семантичних зв’язків слів» при цьому навіть не ставилося [9, 133]. Найбільш значними у цій галузі є дослідження О. М. Трубачова «Ремесленная термінологія в славянских языках» (1966), М. І. Толстого «История и структура славянских литературных языков» (1988).
Багато дослідників використовують тематичний опис словникового складу, незважаючи на відсутність власне мовних показників для проведення загального огляду лексики, установлення зв’язків між словами і позначуваними явищами, визначення питомої ваги цих груп у словниковому запасі мови, їх росту або