Генезис релігії, її ранніх форм

були релігійні табу. Слово «табу» запозичено з мов жителів Гавайських островів, і воно означає заборону здійснювати певні дії, щоб не накликати на себе нещастя.

Магія дійшла до наших днів як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів). У самостійній формі магія існує у вигляді ворожінь, віри в «лихе» око, можливість «зурочити» тощо.

Фетишизм (від франц. fétiche — амулет, із португ. feitigo) — віра в існування надприродних властивостей у матеріальних предметів. До реальної користі предметів додаються їхні «потойбічні» властивості бути помічниками й захисниками людей. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала віру в можливість впливу людини на природу, то фетишизм наділяв надприродними якостями ще й певні матеріальні об’єкти. У фетишизмі в зародковій формі вже виявилась ідея Бога.

У сучасних релігіях фетишизм зберігається як поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в амулети й талісмани. Амулети й талісмани — це не те саме! Амулет — це священна гарантія, що оберігає від зла. Лихі сили від амулета якщо й не зникають, то слабшають. Талісман, як уважають, не лише захищає від неприємностей, а й дарує певні блага його власникові. Сучасними фетишами — амулетами й талісманами — є ікони, ладанки, хрестики, кулони, слоники, деякі іграшки, заячі хвостики, зуби вовка, лисиці тощо.

Анімізм (від лат. anima — душа) — віра в існування в матеріальних об’єктів і процесів надприродних двійників. Інакше кажучи, це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби і т

ін. В анімізмі світ реальних об’єктів ніби доповнюється світом духовних сутностей. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів.

Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (ХІХ ст. ). На їхню думку, надприродні двійники є в кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, уважали вони, людські душі залишають свої тіла і йдуть полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вмирає людина, до неї в могилу кладуть знаряддя та предмети праці, щоб двійники речей служили двійникам людських тіл у країні мертвих.

У початковому анімізмі двійники уявляються як інше тіло, невідоме й невідчутне в більшості життєвих ситуацій. Однак іноді двійника можна побачити, почути і якось відчути: уві сні, як відображення у воді, як тінь. На цій стадії розвитку релігії ще не існувало уявлення про безтілесну душу. Двійники мислилися як інша плоть, що має всі речові характеристики, об’єм, вагу, колір, запах. Приміром, гренландці вважали, що душі в людей не однакові — огрядні люди мають гладкі душі, а в худих людей і душі худі. Оскільки уві сні бачили також душі померлих, виникло уявлення про безсмертних двійників.

З уявленням про безсмертя двійників пов’язане уявлення про потойбічне життя. У первісних анімістів країна мертвих містилася не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ тут уявлялося звичайним продовженням реального життя. Так, на думку індіанців-алгонкінів душа мисливця в країні мертвих полює на душі лося й бобра. В окремих народів замість уявлення про країну мертвих виникли вірування про переселення душ померлих у нові тіла.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні