Геофізика ландшафтів

Термін геофізика ландшафту в географічну літературу був запроваджений в середині 60-х років Д. Л. Армандом /1/. Своє бачення завдань нової дисципліни він виклав в праці “Геофiзика ландшафту”, яка вийшла друком у 1967 році - “наука про взаємодію компонентів ландшафту, тобто наука про взаємодію компонентів ландшафту, що аналізується на рівні i методами сучасної фізики”. Чому виникла потреба виділення в складі фізичної географії цього напрямку? Сама назва фізична географія зобов’язує до пізнання фізичних аспектів розвитку ландшафтної сфери. Але справа в тому, що це було розпорошене в різних дисциплінах - геоморфології, метеорології, гідрології та інших. Тому постановка питання про виділення окремої дисципліни, головним завданням якої б було вивчення фізичної суті ландшафтних процесів було обгрунтованим і своєчасним.

Пізніше це досить просте i точне визначення геофізики ландшафту суттєво трансформувалося в бік його ускладнення і в той же час спрощення, не дивлячись на громіздкість формулювань, проблематики. Так вже в 1988 році /5/ К. Н. Дьяконов приводить наступне визначення ‘Геофiзика ландшафтів, точніше фізика географічних систем локального i регіонального рівнів, - напрямок в комплексній фізичній географії, який вивчає природно -територіальні комплекси, як функцiонально-цiлiстнi об’єкти, фізичну сторону взаємодії компонентів геосистем, їх метаболізм з середовищем, просторово-часову організацію матерії на рівні ландшафтної сфери Землі. Традиційна задача фізичної географії - аналіз факторів просторової диференціації i формування геосистем ( в тому числі i аналіз фізичних полів) - має також геофізичний аспект. ’.

Порівнюючи ці два визначення ми бачимо, що вони відрізняються в головному - зник аналіз “на рівні i методами сучасної фізики”. Обумовлено це, ймовірно, тим, що за час, що минув більш важливого значення в фізичній географії набув системний підхід i вчення про ПТК, а також усвідомлення того, що зведення природній явищ до фундаментальних фізичних законів є значно складнішим ніж це припускалося на початку

Так, наприклад, з позицій законів фізики не складає проблеми вивчення руху окремо взятої матеріальної частки, будь то краплина води, піску, чи молекули хімічних сполук. Але вивчення їх поведінки у природі, де їх рух регулюється не одним чинником, а їх комплексом i коли рухається взагалі все i не завжди відомо за рахунок яких джерел енергії, можливе тільки на рівні якісних моделей, які встановлюють або доводять наявність зв’язків між явищами і предметами, але не розкривають їх кількісну сторону. З цього приводу Н. Л. Беручашвiлi / 2 / писав: ‘Чому ця дисципліна називається геофізикою, а не фізикою ландшафтів? Приставка ‘гео’ підкреслює, що мова йде не про найбільш загальні властивості природи взагалі, а про загальні властивості географічної оболонки. Наприклад, до загальних рис природи відноситься знаходження речовини в чотирьох агрегатних станах: твердому, рідкому, газоподібному i плазменному. Хоча останнє в географічній оболонці Землі не спостерігається. Окрім того, в сучасній геофізиці ландшафтів досліджується лише найбільш загальні фізичні властивості i явища шляхом вивчення елементарних структурно-функціональних частин, процесів функціонування, стану ПТК i т. п. , а не детальних i складних аспектів фізичних впливів, що характерно для сучасної фізики. Можливо, фізика ландшафтів i буде розпрацьована, але це - справа майбутнього. ’

Доречним виглядає визначення Н. Л. Беручашвiлi i визначення місця геофізики ландшафтів, як одного з розділів ландшафтознавства, а не граничної з традиційною геофізикою. Остання вивчає,

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>