Гетьман Юрій Хмельницький та його наступники у турецьких планах завоювання Центрально-Східної Європи (1676 - 1699 рр.)

Гетьман Юрій Хмельницький та його наступники у турецьких планах завоювання Центрально-Східної Європи (1676 - 1699 рр. )

У двох війнах з Польщею (1667-1672, 1673-1676) та однією з Московською державою і Лівобережною Гетьманщиною (1676-1681) турецький султан Мехмед IV здобув право поширення своєї протекції на Правобережну Україну. Слід відзначити, що одним з головних ідеологічних принципів зовнішньої політики мусульманських володарів від часу заснування імперії було положення - "те, що меч ісламу здобув від гяурів, вже ніколи не може бути добровільно віддане" [1]. Саме тому Висока Порта протягом останньої чверті XVII робила все можливе для того, щоб не віддати землі правобережної частини Війська Запорозького під владу польського чи московського монархів.

Турецький уряд, виходячи з багатовікової практики підкорення завойованих територій, використав щодо Правобережної України два різних підходи у політичних засадах, які утверджували владу султана. У першому випадку Порта намагалась зберегти інститути української державності у вигляді Війська Запорозького на землях Київщини і Брацлавщини ("від Дніпра до Случі"), але з умовою визнання її протекторату. Другий різновид османської політики щодо підкорення правобережних земель опирався на введення прямого султанського управління, яке було впроваджене на Поділлі після Бучацького договору 1672 року.

Кам`янецький еялет, який був утворений відразу після Бучача і охоплював територію колишніх Подільського, Могилівського і частково Брацлавського й Уманського полків козацької України проіснував під султанською владою до 1699 р. Очолював новостворену турецьку провінцію бейлербей, який призначався із Стамбулу (у 1672-1675, 1677-1680 рр. на цій посаді перебував Халіл-паша, 1675-1677 - Ібрагім-паша, 1680-1682 - Ахмед-паша, 1682-1684 - Абдурахман-паша, 1684 -Махмуд, 1685-1686 - Мустафа, 1686-1688 - Гусейн-паша, 1688-1689 - Ахмед, 1689-1699 - Кахраман Мустафа). Еялет поділявся на чотири адміністративні одиниці (санджаки), яким в свою чергу, підпорядковувалися менші округи (нахії). Спочатку було утворено кам`янецький, барський і язловецький, а трохи згодом - меджибіжський санджаки. У кожному з них нараховувалось від 3 до 8 нахій. Згідно з традиційною османською процедурою, започаткованою ще в XVI ст. , першим етапом організації завойованої території став перепис місцевого населення. На подільських землях він був проведений турецькими чиновниками у середині 70-х рр

Вирішення економічних питань стало другим етапом "подільської" політики турків. Українські землі розподілялися між султанськими володіннями, маєтностями санджакбеїв і представниками військово-службової еліти (зіяметами і тіамарами). Трохи згодом підраховувались очікувані прибутки, які разом з привілейними листами на земельні наділи вносились до спеціальних щоденників (дефтерів). На початку 80-х рр. процес утвердження турецької адміністрації на Поділлі в основному завершився. Але в наступні роки (1683-1699) влада бейлербея, головним чином, обмежувалась невеликим районом навколо Кам`янця-Подільського, який блокували польські війська та підрозділи українських козаків. Про відносно мирне існування османської адміністрації на Поділлі, як відзначав польський імторик Д. Колодзейчик, можна говорити лише у період з 1676 по 1683 рр [2].

Зовсім інша ситуація склалася на землях Київщини і Брацлавщини, які традиційно означувалися у тогочасних вітчизняних, польських і турецьких документах як "Україна" [3]. 9 вересня 1676 р. гетьман правобережного Війська Запорозького П. Дорошенко склав присягу на вірність московському цареві стольнику Г. Косачову. Через десять днів Дорошенко разом з 2000 козаками прибув до табору І. Самойловича і боярина Г. Ромодановського, де віддав лівобережному гетьману дві

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні