Гірські грунти

ПЛАН

Вступ

1. Особливості формування гірських ґрунтів

2. Висотна поясність ґрунтового покриву гірських країн

3. Основні типи гірських ґрунтів та особливості їх використання

4. Грунти гірських областей України

Список використаної літератури

ВСТУП

Гірські ландшафти є на всіх континентах земної кулі. За даними Б. Г. Розанова (1977), гірські території займають 30,65 млн км2, або 21 % суші. Найбільше їх в Азії (47 %) і Північній Америці (45 %). Значно менше в Африці (24 %. ), Півден­ній Америці (23%) і Європі (20%). В Австралії і на островах Океанії гори займають лише 9 % території.

Формування і поширення ґрунтів в гірських районах підпоряд­ковано закону вертикальної зональності — ґрунтові зони розташо­вані у вигляді поясів.

1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ГІРСЬКИХ ҐРУНТІВ

Гірський рельєф значною мірою впливає на клімат, а через нього на рослинність і ґрунтоутворення.

Основною причиною зміни природних поясів в горах є зміна кліматичних умов. Від підніжжя гір до їх вершин через кожні 100 м зменшується середня температура повітря на 0,5 °С, збіль­шується кількість опадів, зростає сумарна сонячна радіація, ско­рочується тривалість теплого сезону, змінюються інші кліматичні фактори.

В горах багато місцевих кліматів і кліматичних інверсій, тоб­то відхилень від нормальної закономірності клімату

Це зумовле­но різними напрямками гірських хребтів, характером гірських до­лин і ущелин. Особливості орографії гірського масиву зумовлю­ють характер перерозподілу атмосферних опадів, сонячної енергії, визначають напрям і швидкість вітру, зумовлюють виникнення хмарності тощо.

Характер рельєфу гірської системи залежить від її геологічної історії і особливостей гірських порід. Загальними рисами гірсь­кого рельєфу є його сильна розчленованість, великі перепади ви­сот, різноманітність форм рельєфу. Основними формами рельєфу в горах є схили різної крутизни, експозиції і форми. Такий харак­тер рельєфу зумовлює інтенсивний як поверхневий, так і внутрішньоґрунтовий перерозподіл продуктів вивітрювання і ґрунтоутво­рення, розвиток ерозії. Внаслідок процесів денудації відбувається постійне переміщення верхніх шарів дрібнозему, що визначає ма­лу потужність ґрунтового профілю. Гірські ґрунти на будь-якій ділянці схилу постійно збагачуються продуктами вивітрювання і ґрунтоутворення, принесеними з вищих ділянок, і постійно збід­нюються в результаті їх поверхневого змиву та геохімічного від­току. Бурхливі потоки води часто оголюють скелі, утворюють широкі глинисті поверхні на шлейфах схилів і конуси виносу в місцях виходу річок на рівнину.

Гірські ґрунти формуються на про­дуктах вивітрювання різноманітних гірських порід. В основному це щільні відклади, які зумовлюють малу по­тужність ґрунтового профілю і висо­ку щебенюватість ґрунтової маси. Найпоширенішими ґрунтоутворюючими породами е продукти вивітрювання крейдяних, третинних осадових відкла­дів (вапняків, пісковиків, сланців). У горах в основному формуються елю­віальні кори вивітрювання, а в безстічних міжгірських западинах і котловинах — акумулятивні. Отже, для гірських територій харак­терна строкатість ґрунтоутворюючих порід, яка зумовлює строка­тість

Строкатість ґрунтового покриву гірських територій зумовлена різноманітним хімічним складом і фізичними властивостями гірсь­ких порід, неоднаковим їх напластуванням. На продуктах вивіт­рювання гранітів формуються кислі, бідні на поживні елементи ґрунти, на вапняках — нейтральні, багатогумусні, родючі. На гли­нистих сланцях, які мають різний хімічний склад, в тому самому місці утворюються суглинкові ґрунти з різним забарвленням.

Різний характер напластування порід зумовлює той чи інший водний режим ґрунтів. Тому на ділянках з строкатим напласту­ванням порід (горизонтальним, вертикальним, зігнутим) трапля­ються автоморфні, напівгідроморфні і навіть гідроморфні

1 2 3 4 5 6