Глобальна екологічна криза

ПЛАН 

Сутність сучасної екологічної кризи та її негативний вплив на природу і цивілізацію.  

Пошуки шляхів виходу з екологічної кризи.  

Список використаних джерел.


Сутність сучасної екологічної кризи та її негативний вплив на природу і цивілізацію.

На даному етапі ми маємо цивілізацію технократичного типу, основні пріоритети якої націлені на подальше розширення влади над природою без урахування можливих негативних наслідків; систему “Людина—Природа”, в якій стрілки різко зміщені у бік перетворюючої діяльності людини. З епохи Відродження, коли людина була поставлена в центр світобудови, а Природа низвержена до її служіння, поволі складався тип технократичного мислення. З зародженням промислової революції та індустріалізму складалася відповідна сукупність уявлень про місце і роль людини в природі і суспільстві. Поступово найбільш розвинені наукові уявлення фізичних наук, особливо механіки, лягли в основу не тільки фізичної картини світу, але і стали ядром світогляду. Цей механістичний світогляд був, передусім, антропоцентричним. Він фактично допускав вседозволеність людської діяльності в природі. У той же час, будучи суто механістичним, він фактично ігнорував етичний аспект в соціальній і екологічній практиці

Людина, що засвоїла світоглядні уявлення індустріальної епохи, схематично-механістично уявляла собі соціально-історичний процес суспільного і соціоприродного розвитку, їх еволюцію вона оцінювала з точки зору кількісних трансформацій, забуваючи про можливість якісних змін.

Догматичність механістичного світогляду стримувала пошуки нових підходів до осмислення теорії і практики взаємодії природи і суспільства, а консервація індустріального типу розвитку суспільства, в свою чергу, обумовлювала живучість старих світоглядних орієнтирів. Філософське обгрунтування цієї системи (в спрощеному варіанті), таке: Людина в більшості розглядається як позаприродний об’єкт, Природа — як неживий склад ресурсів і багатств, які можна і повинно використати відповідно до волі і бажання Людини. Іншими словами, паралельно посиленню тиску на природне середовище йшло формування відповідної філософії підкорення природи. Стало вважатися як би само собою що розуміється, що людина — “цар природи” і може змінювати своє середовище мешкання, як їй заманеться. Подібний агресивно-споживчий антропоцентризм складає світоглядну підвалину екологічної кризи. Зараз, наприкінці сторіччя, в повній мірі виявилися всі явні і таємні вади подібної позиції, ініціювавши ту ситуацію, в якій виявилося Людство. Ілюзія, що вдасться домогтися остаточної перемоги над природою, можлива тільки при забутті того факту, що сама людина — частина природи, і знищення природи означає тим самим фізичну і духовну загибель людини.

Дисгармонія відносин між Людиною і Природою, частково викликана наркотоподібною звичкою споживати все більше і більше природних ресурсів, сьогодні виявилася в серії криз, кожна з яких характеризується дедалі більш руйнівним зіткненням цивілізації і природи. Як вже говорилося вище, раніше всі загрози навколишньому середовищу мали локальний і регіональний характер, але сьогодні вони придбали стратегічний розмах. Озонова діра над Антарктидою і зменшення озонового шара на всіх широтах, парниковий ефект, а також можливе знищення того кліматичного балансу, який робить нашу Землю придатною для життя — все це говорить про те, що протиріччя між людиною і природою, між природою і цивілізацією стають все сильнішим.

Переможний хід раціоналістичного ставлення до природи, нещодавно ще так помітний в сучасному

1 2 3 4 5 6 7 8