Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі
План
1. Вступ.
2. Політичні проблеми.
3. Проблеми народонаселення.
4. Екологічні проблеми.
5. Економічні проблеми.
6. Продовольчі проблеми.
7. Соціальні проблеми.
Вступ
Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (політологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін. ). їх зусиллями наприкінці 60-х-на початку 70-х років XX ст. сформувалася нова міждисциплінарна наука — глобалістика. Проте перші наукові передбачення таких проблем були зроблені значно раніше. "Батьком" гло-балістики можна вважати англійського вченого-монаха Т. Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання народонаселення.
У другій половині XIX ст. з'явилося багато праць учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Всесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище дав американський вчений Д. Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p. ). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова назва — "Людина — руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічним проблемам приділяла група європейських вчених, що працювали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокрема, написав 19-томну географію "Земля і люди" і 6-томну працю "Людина і Земля"
Теоретичні основи сучасної глобалістики заклали на початку XX ст. французький учений Теяр де Шарден та український учений В. І. Вер-надський, котрі розробили вчення про "ноосферу" — як сферу панування розуму на нашій планеті.
Велику роль у становленні глобалістики відіграла міжнародна неурядова організація вчених, політичних діячів, бізнесменів, яка отримала назву Римський клуб. На замовлення Римського клубу було виконано ряд моделей глобального розвитку. Першою і, мабуть, найбільш песимістичною була модель Д. Форестера і Д. Меддоуза, яка пройшла ряд стадій ("Світ-1", "Світ-2", "Світ-3") і відома як доповідь Римського клубу у 1972 р. під назвою "Межі росту". Творці моделі прийшли до висновку, що коли збережуться післявоєнні темпи росту населення, споживання сировини і енергії та забруднення довкілля, то людство неминуче чекає глобальна катастрофа найпізніше наприкінці XXI ст. Тому автори "Меж росту" пропонували зупинити ріст світової економіки, законсервувавши відсталість більшості країн світу.
Ця модель була піддана гострій критиці (особливо вченими колишнього соціалістичного табору), але виконала свою позитивну роль тим, що привернула увагу широкої світової громадськості до глобальних проблем. "Межі росту" в науці, енергетична та сировинна криза, що почалася у 1973 р. в економіці, сприяли швидкому переходу передових країн світу на енерго- і матеріалозберігаючі та природоохоронні технології, а також пошукам шляхів виходу людства із передкризового стану. Про такі пошуки свідчать назви наступних доповідей Римського клубу: "Людство на роздоріжжі" М. Месаровича і Е. Пестеля (1974 p. ), "Перегляд міжнародного по рядку" Я. Тінбергена (1976 p. ), "Цілі для людства" Е. Ласло (1977 p. ); "Поза межами віку марнотратства" Д. Габора і У. Коломбо (1978 p. ). Дуже цікавою с праця "Дороговкази в майбутнє" (1980 р. ) нашого земляка (зараз громадянина Швейцарії) Богдана Гаврилишина, який основну увагу приділив політичним і соціальним проблемам розвитку людства і вже тоді передбачив розпад світової соціалістичної системи і Радянського Союзу.
Усі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.
Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: а) війни і миру та гонки озброєнь в глобальному масштабі; б) економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних