Головні процеси в розвитку лексичного складу української літературної мови другої половини XIX - початку XX ст.

ж милим, скілько й лівобережний. Ото ж таки й здається, що уважне єднання лівобережного гомону з правобережним було б найкориснішим при знаходах та упорядкуванню нашої літературної мови»4.

Списки слів, на які накладав вето І. С. Нечуй-Левицький, є одночасно і списками нових слів, які ввійшли в українську літературну мову з західноукраїнських територій і утвердилися в ній: аркуш, передплата, оголошує, прохання, торкатися («стосуватися»), майже, окремий, усунути, крок, вибух, скаржитись, свідоцтво, старанно, шаленство, шалений, здолати, розпач, розпачливо, бридкий, уникати, прагнути, скарга, звитяжний, рахувати, рахунок, влада, виконати, недосконалість, розмаїтий, брудний та їй. 5 В умовах утисків української мови, закидів щодо штучності, вигаданості окремих слів, нібито незрозумілих народові, українським письменникам доводилось публічно чи в приватному листуванні підтверджувати народне походження вживаних ними слів. Так, М. П. Старицький, якого чи це найбільше звинувачували в «куванні» слів, у листах до різних адресатів розкривав народні джерела таких лексем, як вгавати, безлюдяний, тремтіла, тремтячи, шитво, гордячий, пишати, красувати, насміти, одіж, шепотіння, рвія, ненатлий, сказ, обітниця, загадатись, пахтіти, пронизати, скалити, жадати, тривати, вражіння, супокій, мрія та ін. 6

Порівняно з дошевченківським періодом помітно змінюється семантичний та стилістичний характер лексики, запозичуваної з народної мови з літературну. Якщо наступники І. П. Котляревського, за його зразком, намагались представити насамперед багатство побутової лексики, лексики з конкретним значенням, то поети і письменники пошевченківського періоду прагнули відшукати в народній мові слова з підвищеною стилістичною характеристикою, які задовольняли б зрослі вимоги поетичного вираження. Це і наведені лексеми з творів М. П

Старицького, і ряд слів з поезій Я. Щоголева: вродниця, одголосок, блакит, юнак. 3 приводу останнього поет зауважував, що потреба в цьому, сербському за походженням, слові настільки відчувалась у ліриці, що воно здавна вже ви корсетовувалось у народній поезії, зокрема у піснях про війни Хмельницького, вміщених у «Записках о Южной Руси» П. Куліша7. Особливо помітним було прагнення вводити в літературний обіг слова народної мови з абстрактною семантикою. І. С. Нечуй-Левицький, борючись проти «галичанізмів», «полонізмів», разом з тим демонстрував невичерпні резерви української народної лексики з абстрактним значенням, частина якої закріпилась у літературній мові: вдача, вподоба, вчинок, дбать, надбання, придбання, надбать, досвідний (чоловік), дотепний («розумний»), єднання, животіння, захист, захищать, зачиналник, загарбати (щось), загарбання, силуваний, присилуваний, силкування, потяг, нехтувати, принадний, принада, пиклювання, споживач та ін. 8

У виступах прогресивних українських письменників у 80-х роках XIXст. цілком викристалізувалася думка про те, що літературна мова не може бути тотожною народній розмовній мові, якій все ж бракує слів на позначення понять «вищого порядку», яка стилістично не диференційована, сповнена контекстуально не виправданих експресивних слів і виразів. Теоретичні настанови щодо орієнтації на «живий сільський язик», що з'являлися час від часу, сприймалися сучасниками як анахронізм. Протягом досліджуваного періоду були й практичні спроби застосувати народну мовув наукових і науково-популярних працях. Однією з перших стала «Icтopія України» П. О. Куліша, уривки з якої друкувалися в «Основі» і яка з мовного боку одержала схвальну оцінку тодішньої української інтелігенції. Проте сучасного читача вражає неоднорідність, строкатість лексичних елементів різного походження, як наприклад, у таких уривках: «В ті невпокійні, ґвалтовні часи понад Балтійським узбережжям оружні хижаки куйовдились», «Послі вже, як обжились у пущах, то й самі

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні