Гострі і хронічні отруєння

служити надійним критерієм визначення важкості стану хворих при надходженні в стаціонар. У більшості випадків воно буває дуже низьким, у той час як клінічна симптоматика свідчить про важкий ступінь отруєння. Подібну невідповідність можна пояснити інтервалом у часі, що пройшов з моменту евакуації потерпілого з зони з підвищеною концентрацією моноокису вуглецю, протягом якого відбулася його дисоціація. Тому велике діагностичне значення має визначення карбоксигемоглобіну в пробі крові, узятої безпосередньо на місці події. Комплексне лікування Лікувальні заходи починають з видалення потерпілого з зони з підвищеною концентрацією моноокису вуглецю. Надалі проводиться специфічна і симптоматична терапія. Гіпербарична оксигенація є специфічною антидотною терапією при даній патології, оскільки вона дозволяє значно прискорити (у 10—15 разів) дисоціацію карбоксигемоглобіну і збільшити кількість кисню, вільно розчиненого в плазмі. Робочий тиск у гіпербаричній камері повинне визначатися відповідно до важкості отруєння: при отруєннях середньої важкості тиск повинний дорівнювати 1,0—1,5 ати, у важких випадках — 2,0—2,5 ати. Якщо при годинному сеансі гіпербаричної оксигенації патологічна симптоматика не зникає, то варто запідозрити гіпоксичну поразку і набряк мозку, тому що за цей час концентрація карбоксигемоглобіну в крові знижується в середньому з 50 до 20 %. Загальний час перебування в камері (час сеансу) повинен дорівнювати 80—90 хв, з них 10—15 хв приділяється на компресію — підйом тиску зі швидкістю 0,1 атм у 1 хв і стільки ж часі — на декомпресію з тією же швидкістю. Отже, час перебування на плато робочого тиску в камері складає 50—60 хв. Як правило, після сеансу стан хворих поліпшується, вони опритомнюють, знижується артеріальний тиск, стабілізуються пульс і частота подиху, поліпшуються й інші показники, зокрема КІС і ЕКГ. У найбільш важких випадках отруєнь сеанси гіпербаричної оксигенації можна проводити до 4 разів у добу
Симптоматичну терапію варто починати на передгоспітальному етапі; вона повинна бути спрямована в першу чергу на відновлення адекватної функції зовнішнього подиху, тобто вільної прохідності верхніх дихальних шляхів і на адекватне постачання киснем. Надалі проводять заходи щодо профілактиці і лікування набряку легень (введення сечовини, фуросеміду, спинномозкові пункції, краніоцеребральна гіпотермія), корекції КІС, профілактиці пневмоній (антибіотики, гепарини), відшкодуванню енергетичних потреб організму (до 2 л 5—10 % розчину глюкози з 12 ЕД інсуліну і вітамінів В1, B6, С), профілактиці і лікуванню міоренального синдрому. У соматогенній фазі отруєнь СО при розвитку токсичної енцефалопатії рекомендується повторне проведення ГБО в режимах, що щадять, (0,3-0,5 ати) по 60-80 хв щодня до 30 сеансів у сполученні з гемосорбцією й ультрафіолетової фізіогемотерапією (УФГТ) до купирования ендотоксикозу, що розвивається. У періоді реабілітації рекомендуються спостереження невропатолога, психіатра, заняття лікувальною фізкультурою, фізіотерапія. Отруєння сірководнем Сірководень (H2S) — безбарвний газ з характерним запахом тухлих яєць. При концентрації в повітрі 0,02—0,2 мг/л з'являються симптоми інтоксикації, смертельна концентрація в повітрі — 1,2 мг/л. Сірководень оказує нейротоксичну дію, обумовлену розвитком тихорєцької гіпоксії, і місцеву дратівну дію. Симптоми інтоксикації — нежить, кашель, різь в очах, блефароспазм, бронхіт, головний біль, нудота, блювота, збудження. У важких випадках — кома, судороги, токсичний набряк легень. Лікування — припинення подальшого контакту з газом. Інгаляція амілнітриту, тривала інгаляція кисню, гіпербарична оксигенація, симптоматична терапія. Отруєння сірковуглецем Сірковуглець (CS2) — рідина, що кипить при температурі 42 °С й займається при температурі 117 °С. Надходження в організм можливо через
1 2 3 4 5 6 7