Готична архітектура Середньовіччя

Готична архітектура Середньовіччя

Основою романської храмової будівлі служила сама кам'яна маса. Ця маса з її товстими, глухими стінами підтримувалася і врівноважувалася попружними арками, стовпами і іншими архітектурними деталями, що виконували опорні функції. Для більшої стійкості будівлі романський архітектор збільшував товщину і фортецю стіни, на якій і зосереджував головну увагу. Саме вдосконаленню опорної системи судилося провести істинну революцію в тодішній архітектурі.

Створення найвищих хрестових зведень на стрілчастих ребрах, або нервюрах приймаючих на себе всю тяжкість перекриття, збільшення числа нервюр, що виходять з кожного стовпа, утворюваного пучком колон, введення так званих аркбутанів-напіварок, що переносять тиск верхніх стін середнього нефа на продовжені вгору могутні зовнішні стовпи-контрфорси бічних нефів, що виконують функцію протидіючої сили, – все це настільки збагатило опорну систему, що вона придбала самостійне значення. В цьому і полягала досконала революція [35].

Позбавившись за непотрібністю своєї романської товщі, прорізна величезними вікнами в яскравих багатоколірних вітражах і зникаюча в мереживі різьбленого каменя, стіна втратила свій визначаючий характер в загальній структурі будівлі і, можна сказати, її як би не стало. Отже вся будівля звелася до стовпа в подоланні важкості розрослась вісь каркасу, що стала основою всієї готичної архітектури [27, c. 98].  

Про емоційне, про художнє значення такої архітектурної революції нам відомо. А ось один з її безпосередніх результатів в точних цифрових даних: висота в 18-20 м була граничною для середнього нефа романського храму, в Паризькому соборі, найранішому в готичній архітектурі, ця висота вже зросла до 32, потім в Реймському – до 38 і, нарешті, в Амьєнському – до 42 м. Так готична вертикаль запанувала над романською горизонталлю

Арка і зведення. Ці архітектурні форми, так вміло використані римлянами і потім що лягли в основу всього будівельного мистецтва середньовічної Європи, ще до Рима з'явилися в Ірані, який у свою чергу успадковував їх від стародавніх культур Дворіччя [26, с. 197].

Існує думка, що джерелом є знана за своєю оригінальністю і значимістю архітектура Вірменії, саме географічне положення якої сприяло такій спадкоємності? Адже вже в V-VII ст. поєднання центричної композиції з базилікальної привело до створення у Вірменії купольних базилік і унікальних «купольних залів», в яких пілони примикають до подовжніх стін, затверджуючи тим самим нерозчленовану внутрішнього простору. Але цього мало: вірменські архітектори навряд чи не першими в світі сталі зводити безстовпові зали, перекриті взаємоперетненими арками, поклавши цим початок нервюрній системі. Висловлювалися і інші гіпотези щодо походження цієї системи (Стародавній Рим, Ломбардія, навіть Англія). Проте в пізнє середньовіччя ніхто не сумнівався в тому, що основна готична система розроблена французькими архітекторами, і у всій Європі її називали "будівництвом на французький зразок". Насправді, готична архітектура змінила вперше романську саме у Франції, причому вже в другій половині XII ст. [10, с. 243].

Через особливі місцеві умови історичний процес, що відбувався тоді ж в Італії, спрямовував художню творчість до того ідеалу, якому, часто минувши готику, судилося утілитися в мистецтві Ренесансу, або Відродження. А у Франції з її чисто середньовічною культурною традицією ті прогресивні явища, про які ми говорили вище, зумовили завдяки своєму швидкому наростанню

1 2 3 4 5 6