Григорій Китастий в Рівному

Григорій Китастий в Рівному 

 

Гей, бандуро, ти розраднице!

Грай мені на чужині

Хай свою Вкраїну-страдницю

Я побачу хоч у сні.

Г. Китастий

 

Майже неможливо вкласти у декілька рядків ті відживляючі згадки про Г. Китастого, що залишилися від нього як людини, одначе ці рядки дають можливість здійснити те, що було вже давно на думці, – тобто відзначити деякі риси вдачі Г. Китастого та його творчої праці; риси, які не обов’язково відразу помітні, якщо тільки чути його на сцені. Але можна сказати, що для всіх тих, що мали нагоду нав’язати з Г. Китастим особистий зв'язок, такі риси є одними з найдорожчих у характері людини.

Усі ті, що чули та бачили Г. Китастого як виконавця та керівника ансамблю, знають, на якому високому рівні стоїть його праця. Будучи майстром свого інструменту, вкладаючи «душу й тіло» у свою працю, Г. Китастий завжди прагне якнайвище піднести рівень цієї роботи. Одначе про це так багато і різно писалося, що тут нема потреби про це багато говорити. Думаю все ж, що далеко не всі ті, що мають нагоду чути і бачити Г. Китастого тільки на сцені, знають, наскільки скромна та щира людина криється за барвистим народним строєм співака-бандуриста, а також як ця людина весь час прагне до самовиправлення та внутрішнього зросту.

Щирість, працьовитість, глибоке відчуття української народної пісні, бажання все життя вчитися, духовно підноситися – це все те, чим кожен з нас міг би збагатити своє існування. Це приклад, якому можна та бажано наслідувати, і цим прикладом є Г. Китастий.

Народився Г. Китастий 17 січня 1907 року в м

Кобеляки, що на Полтавщині. Батьки його – Трохим та Оксана Китасті – були уроджені також у Кобеляках. За соціальним станом вони належали до найбіднішої безземельної людності. Очевидно з матеріальних причин, дітей у родині Китастих обмежували до церковноприходської школи. В 1927 році Григорія прийняли до Полтавського Музичного Технікуму на вокально-хоровий відділ з умовою, що протягом року він складе екстерном за сім класів народної школи іспити з усіх потрібних предметів, включно з німецькою мовою. І особливо у нього загострювалося бажання стати кобзарем, бандуристом. Його бажання згодом здійснилося: кілька років пізніше він став членом Київської Капели, а з 1935 року, після об’єднання двох найкращих Капел – Київської і Полтавської, – став членом Державної Капели Бандуристів УРСР.

У 1930 році після успішних іспитів Г. Китастого було зачислено студентом Київського Музично-Драматичного Інституту ім. М. Лисенка, та призначено стипендію, як синові незаможника.

21 березня 1936 року відбувся концерт у Великому Театрі у Москві за участі Державної Капели Бандуристів, до яких і належав Г. Китастий, а 22 березня був день зустрічі з урядом в Кремлі. Року 1936 Капела Бандуристів вибиралася на двомісячну концертову подорож до середньоазійських республік. Концертова умова підписана була Середньоазійським військовим округом.

21 червня 1941 року раптово вибухнула Друга світова війна. Розлючені німці почали застосовувати до українського населення варварські методи виловлювання людей на вулицях, по базарах, тисячами забирали сільську молодь і вивозили до Райху на невільницьку працю. Вивезли незабаром і Капелу. Але перед тим з Рівного до Києва приїхав Степан Скрипник з авторитетними паперами з Райхскомісаріату й на підставі них Капела виїхала

1 2 3 4