ПЛАН

 

ПЛАН. . 1

Вступ. 2

1. Історичні етапи становлення гривні 3

2. Становлення сучасної гривні –. 9

результат грошової реформи в Україні 9

3. Підсумки впровадження гривні для економіки. 12

Висновки. 15

Список використаної літератури. 17

Вступ

Українські гривні – не тільки грошові знаки. На них, у них – наша істо­рія і наш загнаний колись у підпілля, але збережений патріотизм.

Найменування грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають в своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, поступила Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня.

 

1. Історичні етапи становлення гривні

Однією з ознак державності є власна грошова одиниця.

Для України національна грошова одиниця – віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвер­дження нації. Надто довгим, тернистим і складним виявився шлях України до суверенної гривні.

Занепад іноземних грошей знаменував фінал першого етапу формування старовинної грошової системи Київської Русі: Поки дирхеми ще остаточно не вийшли з обігу, постало питання карбування власної грошової одиниці

Пер­ші давньоруські монети з’явилися наприкінці Х – на початку XI століть. Зразком слугували візантійські монети – золоті соліди Василя II та Константина VII.

Варто зазначити, що Київська Русь мала досить суттєве значення у нала­годженні торговельних зв’язків між Візантією та Західною Європою, виступа­ючи надійним посередником і водночас учасником ринкових процесів. Тор­гівля чітко регламентувалася угодами між давньоруськими князями та візантійськими імператорами, мала позитивне сальдо, тому й приносила чи­малі доходи у князівську скарбницю.

Потреба у власних грошах ставала дедалі очевиднішою. І їх почали карбу­вати при дворі Володимира Святославовича. Перші грошові знаки нарекли златниками, трохи згодом з’явилися срібляники (кілька типів). На жаль, ні златники, ні срібляники не виправдали покладених на них надій через низьку якість металу, з якого карбували монети, та через недосконалість виробничої бази. До того ж населення, що користувалося при розрахунках дзвінкою мо­нетою, з невідомих причин було не в захваті від неї. Тому златники та срібля­ники карбували протягом приблизно 25–30 років.

Однак випуск їх був знаменним. Вони символізували суверенність дав­ньоруської держави. Слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оз­доблювали монети оригінальними декларативними написами на зразок "Во­лодимир на столі (себто на престолі), а се его серебро (або злато)" – тобто гроші.

Отже, власне монетне господарство Київської Русі, так і не ставши на ноги, почало занепадати. Літописні свідчення донесли до нас назви грошей: куна, ногата, резана, вевериця, – аж поки всі ті назви не акумулювалися в єдиному грошово-розрахунковому понятті – гривня. З кінця ХІ століття вона забезпечується зливками срібла, або так званими монетними гривнями. Гроші були не лише розрахунковою одиницею, а й засобом накопичення.

Є припущення, що назва "гривня" походить віл прикраси (гривни), яку виготовляли із заліза, бронзи, срібла, рідше із золота і яка мала форму обруча. Зазвичай його носили на шиї (на "загривку"). Гривна вважалася предметом розкоші, і тому дозволити собі її мати могли люди високого достатку, причо­му обох статей: прикрасу полюбляли як чоловіки, так і жінки.