Громадська думка і влада

тощо [2].

Розгляд громадської думки в її соціологічному чи статистичному вимірі визначається метою, завданнями та характером дослідження. Статистичний підхід, як зауважує Ю. О. Левада, є цілком виправданим тоді, коли виникає потреба отримати достатньо повну й точну картину стану громадської думки у разі маркетингових і медіа-досліджень, а також електоральних штудій [3].

Якщо досі ми розглядали громадську думку переважно з позицій соціологічного підходу, то цей розділ присвячено питанням розробки релевантних процедур ідентифікації громадської думки у предметно виокремленому ракурсі - ставлення населення до політичних діячів, що реалізується в межах статистичного підходу, за якого насамперед постають питання вимірювання громадської думки.

Для вивчення громадської думки у площині «ставлення до політичних діячів» можна залучати залежно від конкретних завдань терміни «довіра», «оцінка діяльності», «підтримка», в тому числі електоральна, тощо.

Достеменність вимірювання громадської думки передбачає розв'язання низки взаємопов'язаних питань, які завжди поставали і поставатимуть перед полотерами, - надійність застосовуваних моделей вибірки, валідність методик збирання первинної соціологічної інформації, що містяться в інструментарії дослідження, якість проведення польового етапу та наступного аналізу даних. Але зараз основне своє завдання ми вбачаємо в розгляді саме методично-інструментального забезпечення вимірювання громадської думки щодо політичних діячів.

З'ясування рівня довіри до соціальних інституцій та політичних діячів на українських соціологічних теренах упродовж останнього десятиріччя стало вже певною традицією. За: ці роки наші пересічні громадяни стикалися з сотнями всіляких опитувань, де їм пропонували висловитися стосовно своєї довіри чи недовіри до тих або інших осіб, установ та інституцій. За результатами досліджень конструювалися різноманітні «рейтинги», оприлюднювані в засобах масової інформації, що подеколи викликало хвилю невдоволення та недовіри, тепер вже до соціологічних служб і соціологів взагалі.

Насамперед слід зосередити увагу на формулюваннях запитань та формулюваннях варіантів відповіді, оскільки, як добре відомо, вербальне подання має неабияке значення для отримання якісної первинної соціологічної інформації. Для визначення орієнтирів варто звернутись до реальної практики подання запитань про «довіру», яка застосовувалася різними соціологічними службами у численних дослідженнях, і приділити увагу певним, здавалося б надто дрібним деталям

Суперечність між запитальним реченням і спектром відповідей. В опитувальниках ми часто можемо натрапити на формулювання такого типу: «Скажіть, будь ласка, чи довіряєте Ви Ім'ярек? Повністю довіряю. Довіряю частково. Зовсім не довіряю». В цьому прикладі спостерігається невідповідність між складовими - реченням у запитальній формі та спектром відповідей. За такого формулювання це запитання має передбачати альтернативні варіанти відповіді: «Так. Ні» або «Довіряю. Не довіряю».

Застосування модальної частки «чи». Слід визнати, що основна мовна функція цієї модальної частки, як зазначається у виданнях соціолого-методичної спрямованості, підкреслити суб'єктивний характер фрази, висловити сумнів, що призводить фактично до типової помилки формулювання - тенденційності [4]. Разом із тим постає - чи завжди треба уникати застосування частки «чи» у запитаннях? Краще уникати, але коли «чи» застосовується у функції сполучника, тоді це буде цілком коректним. Наприклад, вищевказане запитання можна перетворити на дихотомічне і подати його у такій формі: «Скажіть, будь ласка, Ви довіряєте Ім'ярек чи ні? Радше довіряю. Радше не довіряю», уникаючи при цьому небажаного підсилення у пропонованих варіантах відповіді на кшталт «Довіряю. Не довіряю», тим паче ще більшого

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13