Громадська думка і влада

на соціологічне бачення. Водночас тенденції інституціоналізації соціології в Україні неухильно супроводжуються зростанням її публічності. З одного боку, насиченість ЗМІ опитуваннями громадської думки є позитивним явищем, з іншого - існує небезпека маніпулювання ними. Звідси - проблема відповідальності, а саме етичний бік соціології.

Про практичне застосування соціологічного знання та співпрацю з владою розповів Є. Степанов, який запропонував розглянути російський досвід розвитку конфліктології. Він заторкнув питання інституціоналізації регіональної конфліктології з точки зору моделювання конфліктів, їхнього моніторингу та конфліктологічного менеджменту. Степанов звернув увагу на проблему технологізації знання. Для цього потрібно активізувати співпрацю з регіональною владою з метою реалізації методик розв'язання конфліктів. Його власний досвід свідчить про те, що відгук на пропозицію конфліктологів слід чекати лише в проблемних регіонах. Зокрема, відгукнулися та співпрацюють з науковцями органи влади Ставропольського краю, де постала проблема гармонізації міжетнічних відносин, та муніципалітет м. Ярославля, який має на меті розв'язання проблеми молодіжної злочинності.

І. Рущенко розглянув проблему місця соціології між державою і громадянським суспільством. На відміну від західної соціології, пострадянська соціологія вийшла з лона держави. Навіть відродження радянської соціології у 60-х роках минулого століття здійснювалося "крізь" державу і закінчилося тим, що соціологія стала державним інститутом. Ця тенденція збереглася і щодо української соціології. Схильність до патерналізму виявилася, зокрема, коли був підписаний Указ Президента України "Про розвиток соціологічної науки в Україні". Натомість останні події в соціологічній спільноті України свідчать про те, що процеси відбуваються вже в рамках громадянського суспільства. Водночас ці процеси мають амбівалентний характер

З одного боку, відбувається певна диференціація професійної діяльності. Вимальовуються "чисті" соціологи, які займаються суто науково-педагогічною діяльністю, полстери, що здійснюють опитування, та люди, які поєднують ці два напрями. Останні події знову активізували проблему розрізнення соціологів, які менш відомі й доходи яких залежать від держави, і полстерів, більше відомих загалу і фінансове більш незалежні. Рущеико також запропонував ставити ширше питання щодо взаємовідносин у трикутнику "політична влада - бізнес зі своїми грошима - соціологія".

Власне, питання інституційного поділу фундаментальної і прикладної соціології, чіткого виокремлення опитувань на кшталт екзит-полів та маркетингових досліджень неодноразово звучали на круглому столі. Зокрема, на поділі наполягала О. Іващенко, натомість про збереження цілісності соціологічної науки говорив Б. Кунявський.

На думку О. Левінсона, проблему взаємин із замовником розв'язують певні механізми. Є механізм внутрішньої етики, яка не дозволяє коригувати результати досліджень на користь замовника, і механізм взаємного контролю, який виникає в умовах конкуренції. Левінсон додав, що, на відміну від замовника, грантодавець не купляє дані. Грант - це, можливо, єдина форма незалежності. Ще одна фінансова можливість проведення незалежних соціологічних досліджень - гроші, зароблені на маркетингових дослідженнях. На них можна проводити як фундаментальні дослідження, так і аналіз гострих соціальних проблем, які важко вивчати, співпрацюючи з владою.

Ю. Саєнко звернув увагу на те, що зарубіжна і вітчизняна соціологія напрацювала методології і методики дослідження переважно стабільних суспільств. Натомість революційні події в Україні виокремили те, що соціологи не в змозі фіксувати і вивчати нестійкі, нестабільні суспільства, а також великі переламні періоди. Якщо дотепер українське суспільство довго перебувало у стані "суспільства ризиків", то зараз воно переживає стан "суспільства шансів". Тому виникла проблема неготовності соціологів допомагати уряду,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13