Громадська думка у системі соціального контролю - термінальний, атрибутивний, інструментальний підходи до аналізу та дентифікації

розв'язання деяких проблем - об'єктів інтересів, що далеко не завжди збігаються» [6].

Набуття громадською думкою інституційних рис пов'язане, по-перше, з визнанням органами влади громадської думки повноцінним суб'єктом взаємодії, а по-друге, з формуванням громадською думкою елементів цілісного ставлення до самої громадської думки. Для того, щоб громадська думка стала соціальною інституцією, необхідне здійснення умов ціннісного ставлення до даного феномена, надання йому реальної, а не символічної значимості.

Можна констатувати той факт, що в період посттоталітаризму ні для держави, ні для громадянського суспільства громадська думка не є значущою цінністю, наділеною культурним сенсом.

Функціонування груп пресингу, внаслідок діяльності яких взаємини з органами влади іноді складалися драматично (пригадаймо студентську голодовку 1990 p. , страйки шахтарів), конструювало не тільки нові соціальні суб'єкти, а й власне нові стосунки із владою. Неординарні та в деяких випадках дуже складні, вони вилилися врешті-решт у те, що остання визнала в групах пресингу правомірний суб'єкт взаємодії й пішла на деякі поступки. Початок справжнього визнання органами влади громадської думки пов'язане з підвищенням її значимості, що є ознакою процесу інституціалізації відносин між цими суб'єктами.

3. Атрибутивний підхід

Другий ракурс розгляду (атрибутивний) виявляє всі можливі формотвірні елементи соціального контролю. Атрибутивними основами і складовими соціального контролю є: нормативна система, ціннісні орієнтації, звичаї, звички тощо. Кожний із цих компонентів функціонує за допомогою громадської думки, яка виступає на когнітивному рівні як засіб трансляції знання (тобто передачі й поширення ідей, соціальних цінностей за допомогою суспільних правил і моделей, а також символічного знання). Водночас громадська думка бере участь у випрацювання норм, традицій, ціннісних орієнтацій і є невід'ємним атрибутивним елементом не тільки соціального контролю, а й функціонування культури в цілому.

Обмежимо поле вивчення роллю громадської думки в процесі нормотворення, що є найменше вивченим питанням у соціологічній літературі.

Одним із чинників, які впливають на характер нормативної системи, є культурна зумовленість процесу нормотворення

Різні культури транслюють різноманітні типи нормативних систем. Культурну зумовленість можна простежити як на макро-, так і на мікрорівні при формуванні нормативних установок у малих соціальних групах, що пояснює постановку питання про якнайконкретніше узгодження різних нормативних систем. Такий підхід є слушним лише у випадку, коли «соціальний порядок» і «соціальна злагода» становлять термінальні цінності.

Спроба знайти єдине нормативне поле на рівні соціальної системи в цілому пов'язана з випрацюванням певною мірою узгоджених норм, які не суперечать одна одній.

Невизначеність у взаємних експектаціях зумовлює такий тип відхилень, котрі Дюркгейм свого часу назвав аномалією. В усіх цивілізованих країнах пошуки нормативного узгодження базуються перш за все на правовій системі, але не вичерпуються нею. Так, наприклад, до основ нормативного узгодження можна віднести важливість морального елемента. Десять заповідей Христа є чудовим зразком регулювання соціальних дій, їх узгодження завдяки моральним принципам. Адже заповіді «не убий, не вкради, не прелюбодій-ствуй. . . » не є зведенням прав та обов'язків. Це «Слово Боже», яке, апелюючи до людської душі, навертає її до вищих моральних вершин, заперечуючи дії аморальні, недопустимі в суспільстві. Причому такий нормативний регулятор морального змісту має у своєму підґрунті загальнолюдські цінності, що відбивають висоту моральних устремлінь Людини. Хоча

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні