Громадський побут українців
Права жінки в сім'ї та громаді визначалися і рядом економічних умов. За звичаєвим правом, вона мала особисте майно, що складалося з приданого, включаючи земельний наділ (материзну, яка не входила в загальносімейне майно і спадкувалася по жіночій лінії) та набуте від продажу продуктів "бабського" господарства (дрібної худоби, птиці, яєць, молочних продуктів, борошна, овочів та фруктів, льону, полотна тощо). Дружина голови сім'ї не тільки виконувала якісь роботи, але й давала привід, тобто розподіляла їх серед інших жінок двору, повчала їх. По смерті чоловіка, навіть при дорослих синах, вона часто ставала на чолі не тільки малої, а й великої сім'ї та несла повну відповідальність за економічну спроможність господарства і сплату податків.
Заклад — один із давніх правових звичаїв, за яким той, хто позивав до суду, на доказ своєї правоти ставив заклад, а звинувачений або приймав, або не приймав його. За "Руської Правди" звичай мав назву мєтаніє. Перед суддями клали (метали) шапку, примовляючи, що коли позовник не доведе правоту, то втратить заклад (під шапку часто клали гроші). Якщо заклад приймався, то звинувачена сторона мусила "приставити" і свою шапку.
Копний суд — суд, який чинили члени громади на громадському сході на підставі звичаєвого права. Розбирав виключно кримінальні справи. Особливе поширення мав до XVIII ст. у Карпатах, на Волині, Київщині. Існували спеціальні місця проведення такого суду — коповища, куди сходились селяни навколишніх сіл різних
|
|
М. Пимоненко. Самосуд. 1900 р. |
власників, а на теренах Польщі й Литви — навіть різних держав
Личкування — традиційний спосіб підтвердження злочину шляхом особистого засвідчення та речових доказів. Звичаєве право вимагало, щоб лице (тобто річ) було показано ще до суду комусь із сільської влади. За "лице" вважали особисті мітки на крадених речах, надрізи вух у коня, вола тощо. За свідчення бійки чи нападу приймалися синці та рани на тілі. У перелюбників на знак Л. знімали щось із одягу, підрізали поли. З Л. пов'язаний і такий звичай, коли старші односельці за погану поведінку підлітків знімали щось з їхньої одежі та передавали, докоряючи, батькам.
Могорич — обрядова дія остаточного узаконення будь-якої угоди, що надавала їй непорушності. Полягала в тому, що обидві сторони на знак згоди випивали (вдома або в корчмі) певну кількість горілки. Якщо М. не було випито, то договір не набував чинності. Укладання договорів, як правило, відбувалося при свідках (могоричниках, баришниках). Останні також пригощалися і в разі непорозумінь виступали суддями між