Гуцульські звичаї та обряди
Церковна обрядовість похорону скрізь поєднувалася з різними народними звичаями: прощання родини з померлим перед закриттям домовини, розв'язування всього зав'язаного на покійнику, обсипання зерном місця, на якому лежав померлий, потрійний обхід родиною стола з покладеними на ньому хлібом, сіллю, потрійне доторкання домовиною порогів при виносі тіла (прощання з домівкою), обсівання домовини зерном на подвір'ї, посівання маком за домовиною (щоб померлий не повернувся) і т. д. Домовину покривали полотном або рушником, на який клали хліб. Подекуди хліб несли за домовиною. На Гуцульщині, Буковині був звичай роздавати речі померлого, в деяких інших місцевостях після похорону неодружених роздавали їх товаришам рушники, стрічки, ділили коровай. До нашого століття, наприклад, у Карпатах, зберігся старовинний звичай, що тіло померлого в будь-яку пору везли на санях, запряжених волами, на кладовище. Певними узвичаєними особливостями відзначалися похорони самогубців: їх ховали за межею посвяченого кладовища, на їх могилах садили терен, перехожий повинен був кинути на могилу чи місце самогубства галузку, пучок соломи або камінь.
У різних формах трансформований давній звичай поминок, поминального обіду відразу ж після того, коли домовину винесли з хати до сіней чи на подвір'я (Гуцульщина)
Дотепер збереглися, крім поминання в день похорону, також поминання через 9 днів (дев'ятини), 40 (сороковини) і через рік (роковини). Обрядовою стравою поминок вважалася кутя, коливо — пшенична каша з медом. Подекуди як спеціальний харч "для душі" вживався так званий канун — мед у мисці з крихітками білого хліба, а також страви, які померлий любив за життя. Покійних поминали і під час загальних поминальних днів: на другий чи третій день Великодня, в першу неділю після Великодня (Фомину, провідну), провідний понеділок або вівторок, коли відвідують могили родичів.
Обов'язком живих членів сім'ї здавна вважалося утримувати в належному порядку могили померлих, дбати, щоб на них були відповідні пам'ятники — дерев'яні або кам'яні хрести, надгробні плити — і виконувалися узвичаєні традицією обряди. Порушення цих звичаїв вважалося провиною перед померлим, осуджувалося людьми.
Загальна структура і різноманітність локальних варіантів народних похоронно-поминальних обрядів і звичаїв українців мають у своїй основі вірування й уявлення про потойбічний світ, існування реальних зв'язків і взаємодії померлих з живими нащадками. Вони спрямовані на забезпечення благополуччя душі на "тому світі", "у царстві небесному", а також на охорону живих від шкідливого впливу мерця.
Багато з традиційних народних похоронно-поминальних звичаїв та обрядів збереглися до нашого часу. Щоправда, чимало з них втратили своє магічно-ритуальне осмислення і вживаються переважно в