Гуманістичні та реформаційні ідеї у філософській думці України (кінець XV – початок XVII ст.)

що певне коло представників української інтелектуальної еліти активно діє на ґрунті західноєвропейської культури кінця XV – середини XVI ст.

 Ними здійснено певний внесок до підвалин величної будови польського і західноєвропейського гуманізму доби Відродження. Творчість їх позначена глибоким знанням античної філософії і прагненням широко спиратись на здобутки античних мислителів. Значне місце у доробку ранніх українських гуманістів посідає дослідження проблем природи, яке спирається на узагальнення досягнень сучасної їм науки. Поширення знань про всесвіт, на їхню думку, є обов'язковою передумовою вдосконалення розумових здібностей людини. Бо, зазначає С. Оріховський, як поле, хоч яке родюче, без належного обробітку залишиться безплідним, так і людина, навіть найталановитіша від природи, нічого не здійснить видатного без оволодіння науковими знаннями й, передусім, найпершою серед наук, філософією справедливості.

 На цьому ґрунті вони розвивають свої погляди на сенс буття людини й людської історії.

 В основі історіософії українських гуманістів лежить погляд на історію, що зосереджує увагу насамперед не на Божому, а людському вимірі її розгортання. Історія для них – це людська драма у дії. Зміст історії визначається зусиллями творчої людської індивідуальності, що виступає співучасником Бога у прагненні встановити справедливість на землі. Люди не є маріонетками, якими рухає Боже провидіння. Вони відповідальні співробітники, без діяльної співучасті яких доброчинство, справедливість у світі неможливі. Відповідно до цього обґрунтовується погляд, за яким масштаб історичного значення людини вимірюється не «шляхетністю», давністю роду чи титулами, а власною гідністю, талантом, розумом, здібностями. Чеснота, на думку П. Русина, «прагне діянь великих», «трудів незмірних», які єдині вказують гідним людям шлях до справжнього щастя. Для здійснення «діянь великих» необхідною є не лише сила, а й розум

Завдяки цьому «виплоду Мінерви», на думку Юрія Дрогобича, людина здатна легко осягнути обшири неба, Всесвіт загалом.

 У дусі передової тенденції, що одержала свій розвиток у модерній західноєвропейській філософії XVII – XVIII ст. , українські гуманісти активно розробляють ідеї теорії «природного права» та «суспільної угоди».

 До філософського осмислення проблем держави спеціально звертається С. Орiховський, прагнучи теоретично Обґрунтувати незалежність світської влади, неправомiрнiсть втручання католицької церкви у справи свiтського державного життя. держава, з погляду С. Орiховського, Виникає у результаті суспільного договору, що укладають між собою люди через вроджене їхнє прагнення до взаємної допомоги i схилыностi людей одне до одного, «яка нас немовби клеїть, сполучає ї ніби вузлом в’яже». А тому, підкреслює С. Орiховський, спираючись на вислав Цицерона, найвищим покликанням держави є забезпечення щастя народу. Центральним же принципом, згідно з яким має будувати своє житла громадянин, проголошується принцип спального блага, основними ідеями якого є патріотизм, служіння державі, ідеї суспільної активності, що ґрунтуються на під порядкуванні приватного інтересу спальному благу.

 З поглядами на державу пов’язана і розроблювана українськими гуманістами, зокрема С. Орiховським, теорія природного права. Справедливою є держава, вважає С. Орiховський, що забезпечує життя громадян згідно з їхніми природними правами.

 Образ ідеального монарха С. Орiховський, спираючись на авторитет Платона, малює у вигляді «філософа на Троні», що відрізняється своєю мудрістю, справедливістю, мужiстю та милосердям.

 

 2. Розвиток реформаційних та гуманістичних ідей в Острозькому культурно-освітньому осередку

  Свій подальший розвиток творче засвоєння передових ідей

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні