Характерні особливості філософської думки Київської Русі

творами київських книжників були так звані слова, повчання, послання, моління, в яких виразно поставлені важливі світоглядні проблеми, подані глибокі філософські ідеї. Саме з книжним знанням перш за все і був пов’язаний початок філософської думки києворуської доби. Навіть склалось таке уявлення, що філософ – це перш за все вчений книжник, освічена людина, яка глибоко розуміється на книжній премудрості.

Відповідно до цього у києворуській культурі виробляється розуміння філософії і філософа. Філософом вважався той, хто, спираючись на книжні знання, не просто здобув істину про сенс людського існування, а разом з цим перетворив одержану істину на керівництво у власному житті. Філософія мислилась не тільки як теоретизування, а й як практична мораль.

 Такому розумінню філософії відповідають й ті визначення й, що функціонують у культурі Київської Русі. Серед найпоширеніших – перше в слов'янській літературі визначення філософії, що його містило популярне на Русі «Пространне житіє Костянтина-Кирила Філософа», складене болгарським мислителем Климентом Охридським. Згідно з ним філософія визначалась як «Знання божиїх та людських речей, що навчає, як людина може наблизитись до Бога, як ділами своїми уподібнитись за образом і подобою творцеві свому». Наведене визначення виявляє генетичну бли-зькість до ще одного тлумачення філософії, яке належить Йоану Дамаскину і в складі слов'янського перекладу його «Діалектики» поширене у нашій давній культурі: «Філософія є пізнання сутнього, оскільки воно сутнє, тобто пізнання природи сутнього. І ще: філософія є пізнання речей божиїх та людських, тобто видимих і невидимих. Далі, філософія є роздум про смерть, як самовільну, так і природну. . . Далі, філософія є уподібнення богові. .

Філософія є мистецтво мистецтв і наука наук, бо філософія є початок всякого мистецтва. . .

Далі, філософія є любов до мудрості: істинна ж мудрість є Бог. А тому любов до Бога є істинна філософія».

Світ мудрості, світ Софії мислився як світ «пре-подібності», уподоблення нижчого вищому. Тому мудрість – це осягнення вищого, але не заради знання істини самої по собі, а в ім'я битійного входження у світ значущих подій, вищих життєвих цінностей. Мудрість – це не тільки та й не стільки знання істини, але передусім «життя в істині». Вона не лише слово, а й діло. Це, як підкреслювалось у статтях «Ізборника Святослава 1073 p. », – «Мудростьное житие».

 У співвідношенні «істинного слова» і «доброго діла», за всієї поваги до першого, пріоритет надавався другому.

Виходячи з такого розуміння філософії у межах києво-руської культури розробляється онтологічна, гносеологічна проблематика, обґрунтовується розуміння єдності буття, погляд на закономірності історичного поступу. Характер розв'язання онтологічних і натурфілософських проблем у києво-руській культурі зумовлюється, зрештою, притаманним людині того часу уявленням про світ, у єдності з яким вона усвідомлює сенс власного буття. В основі його – властиве християнському світобаченню подвоєння ка-ртини світу – на світ наявний і бажаний, належний, що перебуває за межами наявного. З ним ідейно співзвучний поширений в Київській Русі «Шостиднев» Йоана, екзарха Болгарського, численні сторінки якого проймає щире захоплення перед величчю Всесвіту, в якому «небо утворено звездами, солнцем же и месяцемъ, и землю злакъмъ и древомъ, и море рыбами въсечьсками исполънено, бисром же и златы рунесы пиньскыми». У межах цієї тенденції певного розвитку

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні