Господарське право України

Господарське право України

Термін “господарське право” в юридичній літературі має кілька значень. Найчастіше ним позначають юридичну науку, що спеціа­лізується на дослідженні проблем регулювання господарської діяль­ності чи правового забезпечення економіки. Цей самий термін ви­користовують ще для позначення однієї з юридичних дисциплін, зокрема, в Україні, Російській Федерації, Німеччині. Цим термі­ном позначають також одну з галузей законодавства, зокрема господарське право. Деякі науковці розуміють під господарським правом систему норм, що регулюють господарювання, організацію і здійснення господарської діяльності1. Це щодо понятійного апа­рату з формального боку. За змістом господарське законодавство поділяється на два типи: соціалістичного і постсоціалістичного періодів, а з урахуванням реалій сьогодення існує й третій його тип — перехідного періоду. За функціонування господарського законодавства першого типу було закріплено жорстку систему пла­нового керування народним господарством з єдиного центру, моно­полію і пріоритет державної власності в народному господарстві. При цьому заборонялися приватна підприємницька діяльність, комерційне посередництво, обмежувалась промислова власність, держава регулювала і контролювала практично всі економічні процеси, безперервно втручалася в господарські відносини. Для цього типу господарсько-правового регулювання характерною була відсутність економічної конкуренції.

Господарське законодавство другого типу — постсоціалістичне — покликане закріплювати організацію господарської діяль­ності в умовах ринкової економіки з орієнтацією на інтеграційні світові економічні процеси. Як відомо, одним зі стратегічних на­прямків зовнішньоекономічної політики України є інтеграція до наднаціональних та глобальних структур і процесів. Це стосується насамперед проблем приєднання України до таких високорейтингових інституцій, як СОТ, ЄС, ЄЕП. Проте становлення цього законодавства відбувається надто повільно з двох причин

Пер­ша полягає в тому, що з розпадом СРСР Україна успадкувала суперечливу систему управління економікою: монополію держав­ної власності, низьке мотиваційне середовище підприємницької діяльності, низьку ефективність господарювання, субсидиційний характер виробництва тощо. Друга причина — хибність вибору економічної політики. Проаналізувавши розвиток економіки Укра­їни в перші роки незалежності, бачимо, що було вибрано хибний економічний шлях. Так, було взято курс на грошово-кредитну експансію, збільшення видатків бюджету, дефіцит якого покри­вався прямою емісією національного банку. Не функціонували механізми економічної відповідальності за результати господар­ської діяльності, здійснювався патерналізм (субсидування) не­ефективних виробництв, а боротьба з монополією відбувалась за рахунок руйнування виробничих комплексів. У цей період зни­зились рівні соціальної спрямованості економіки, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспіль­ства і держави. З метою вирішення зазначених проблем було прийнято низку пакетів (поколінь) господарсько-правових ак­тів. Зокрема, це були закони України “Про зміну і доповнення Конституції Української РСР”, “Про підприємництво”, “Про ціни і ціноутворення”, “Про захист прав споживачів”, “Про підприєм­ства в Українській РСР”, “Про власність”, “Про банки і банків­ську діяльність”, “Про систему оподаткування” та ін. Загалом господарське законодавство цього покоління забезпечувало роз­ширення прав підприємств, багатоманітність суб’єктів господа­рювання, певний розвиток конкуренції в народному господарстві. Основні напрямки реформування господарського законодавства значною мірою визначені у Програмі економічних реформ і полі­тики України, затвердженій Кабінетом Міністрів України в 1992 р. Законодавство того часу вже було спрямовано на комерціалі­зацію економіки. Проте значного підвищення ефективності гос­подарської діяльності підприємств не відбулося. Крім того, у подальшому у правовому регулюванні різних сфер життєдіяль­ності, у тому числі й у сфері господарсько-правового регулювання, почали утверджуватись як стійкі тенденції ринкового фундаменталізму або радикальної лібералізації економіки. Це призвело, по-перше, до дії в господарюванні принципу “дозволено все, що не

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні