Господарське право України
Термін “господарське право” в юридичній літературі має кілька значень. Найчастіше ним позначають юридичну науку, що спеціалізується на дослідженні проблем регулювання господарської діяльності чи правового забезпечення економіки. Цей самий термін використовують ще для позначення однієї з юридичних дисциплін, зокрема, в Україні, Російській Федерації, Німеччині. Цим терміном позначають також одну з галузей законодавства, зокрема господарське право. Деякі науковці розуміють під господарським правом систему норм, що регулюють господарювання, організацію і здійснення господарської діяльності1. Це щодо понятійного апарату з формального боку. За змістом господарське законодавство поділяється на два типи: соціалістичного і постсоціалістичного періодів, а з урахуванням реалій сьогодення існує й третій його тип — перехідного періоду. За функціонування господарського законодавства першого типу було закріплено жорстку систему планового керування народним господарством з єдиного центру, монополію і пріоритет державної власності в народному господарстві. При цьому заборонялися приватна підприємницька діяльність, комерційне посередництво, обмежувалась промислова власність, держава регулювала і контролювала практично всі економічні процеси, безперервно втручалася в господарські відносини. Для цього типу господарсько-правового регулювання характерною була відсутність економічної конкуренції.
Господарське законодавство другого типу — постсоціалістичне — покликане закріплювати організацію господарської діяльності в умовах ринкової економіки з орієнтацією на інтеграційні світові економічні процеси. Як відомо, одним зі стратегічних напрямків зовнішньоекономічної політики України є інтеграція до наднаціональних та глобальних структур і процесів. Це стосується насамперед проблем приєднання України до таких високорейтингових інституцій, як СОТ, ЄС, ЄЕП. Проте становлення цього законодавства відбувається надто повільно з двох причин
Перша полягає в тому, що з розпадом СРСР Україна успадкувала суперечливу систему управління економікою: монополію державної власності, низьке мотиваційне середовище підприємницької діяльності, низьку ефективність господарювання, субсидиційний характер виробництва тощо. Друга причина — хибність вибору економічної політики. Проаналізувавши розвиток економіки України в перші роки незалежності, бачимо, що було вибрано хибний економічний шлях. Так, було взято курс на грошово-кредитну експансію, збільшення видатків бюджету, дефіцит якого покривався прямою емісією національного банку. Не функціонували механізми економічної відповідальності за результати господарської діяльності, здійснювався патерналізм (субсидування) неефективних виробництв, а боротьба з монополією відбувалась за рахунок руйнування виробничих комплексів. У цей період знизились рівні соціальної спрямованості економіки, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави. З метою вирішення зазначених проблем було прийнято низку пакетів (поколінь) господарсько-правових актів. Зокрема, це були закони України “Про зміну і доповнення Конституції Української РСР”, “Про підприємництво”, “Про ціни і ціноутворення”, “Про захист прав споживачів”, “Про підприємства в Українській РСР”, “Про власність”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про систему оподаткування” та ін. Загалом господарське законодавство цього покоління забезпечувало розширення прав підприємств, багатоманітність суб’єктів господарювання, певний розвиток конкуренції в народному господарстві. Основні напрямки реформування господарського законодавства значною мірою визначені у Програмі економічних реформ і політики України, затвердженій Кабінетом Міністрів України в 1992 р. Законодавство того часу вже було спрямовано на комерціалізацію економіки. Проте значного підвищення ефективності господарської діяльності підприємств не відбулося. Крім того, у подальшому у правовому регулюванні різних сфер життєдіяльності, у тому числі й у сфері господарсько-правового регулювання, почали утверджуватись як стійкі тенденції ринкового фундаменталізму або радикальної лібералізації економіки. Це призвело, по-перше, до дії в господарюванні принципу “дозволено все, що не