Художні особливості творів П. Коельо

Коельо.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в курсі „Історія зарубіжної літератури” у вищих закладах освіти, на уроках зарубіжної літератури та на факультативних заняттях у школі.

Структура курсової роботи:

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, бібліографії та додатків.  

Розділ І. Пауло Коельо – постмодернізм чи після нього?

1. 1. Формування світогляду письменника

Книги Коельо, з одного боку, це дійсно неабиякі добутки з літературної точки зору, причому настільки, що можуть захопити навіть запеклих аматорів дивитися телевізор, які надають перевагу екрану книжковій сторінці. З іншого боку, книги Пауло Коельо надихають людей, направляють на шлях пошуку свого вищого призначення в цьому житті. Його рукописи не з тих, котрими прикрашають полки. Книги цього загадкового бразильського письменника передаються з рук у руки по всіх ваших знайомих. Це твори, прочитавши які, відразу хочеться почати читати заново. Як би його не називали – алхіміком слова або феноменом масової культури – Пауло Коельо залишається найавторитетнішим письменником нового сторіччя.

З 1988 року, з моменту виходу знаменитого „Алхіміка”, романи письменника, переведені на 56 мов, входять у розряд культових. На сьогоднішній день уже продано більше тридцяти двох мільйонів книг в 150 країнах світу [8].

Пауло Коельо народився в 1947 році в родині середнього статку. Батьком його був інженер Педро, а матір Ліхія – домогосподаркою

  Коли Пауло виповнилося сім років, батьки віддали його на навчання до єзуїтської школи Сан-Ігнасіо у Ріо-де-Жанейро. Незабаром хлопчик зненавидів докучливі релігійні ритуали, однак, незважаючи на відразу до молитв і мес, у цій школі він одержав і деякі корисні уроки. Пауло осягнув своє істинне покликання – стати письменником [3, 35].

Першу літературну нагороду письменнику вручили на шкільному поетичному конкурсі, а його сестра Соня згадує, як сама одержала приз за його твір, що знайшла в сміттєвому кошику.

Однак батькам майбутнє сина бачилося по-іншому. Вони хотіли, щоб він став інженером, і намагалися стримувати його прагнення виявити себе на літературному поприщі. У 60-і роки в Бразилії мистецтво було заборонено військовою диктатурою. У той час слово „художник” було синонімом слів „гомосексуаліст”, „комуніст”, „наркоман” й „ледар”. Турбуючись про майбутнє сина й намагаючись відгородити його від переслідувань влади, батьки сімнадцятирічного Пауло помістили в психіатричну лікарню [12].

За іншим джерелом, непохитність батьків, а також роман „Тропік Рака” Міллера розбудили в Пауло дух протиріччя, і він прийнявся порушувати прийняті в родині правила поведінки. Його двічі віддавали у психіатричну лікарню, декілька разів піддавали електрошоковій терапії [8].

Незабаром після цього Пауло зійшовся з акторами однієї театральної трупи й став працювати журналістом. В очах обивателів того часу театр був розсадником аморальності й розбещеності. Перелякані батьки порушили обіцянку більше його не торкати й втретє відправили сина в лікарню. Вийшовши з неї, Пауло замкнувся у собі й зосередився на своїх переживаннях. У розпачі батьки звернулися до іншого лікаря, і той пояснив їм, що Пауло не божевільний і що його не слід тримати в психіатричній лікарні. Йому просто потрібно навчитися жити в цьому

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні