Художні особливості творів П. Коельо

у глибини незбагненного океану Духу і вміє ділитися всім цим з людьми. Я католик і вірю в чудеса . Література – це випробування уяви як автора, так і читача. Коли я вперше вирішив оплатити ціну власної мрії – стати письменником – я чудово усвідомлював правоту слів своєї матері: в Бразилії не читає ніхто, я ніколи не досягну успіху. Проте мене не злякала ця засторога, тож я й боровся всупереч усьому” [12].

Пауло Коельо є особистістю цікавою та неординарною. Його читають та ігнорують, цитують та заперечують, про нього складають легенди. Як стверджує сам Пауло: „Я дуже полярний письменник. Мене або люблять, або ненавидять. Я вже звик до цього. Але єдина критика сильно зачепила мене, була спрямована не на мене, а на мого читача. Один критик назвав моїх читачів ослами. Я не хочу узагальнювати, але в нашій країні існує культурний фашизм” [12].

 Творчості письменника присвячено десятки, а можливо, і сотні форумів в усьому світі.

Отже, ми бачимо, що Пауло Коельо посідає визначне місце в художній літературі сучасності. Своїми філософськими поглядами, неординарною логікою і різнобарвністю творів він дійсно є „алхіміком  слова”, твори і особистість якого гідні уваги.

1. 2
Синтез різноманітних напрямків у творчому доробку Пауло Коельо

Якось Пауло Коельо згадав оповідання свого ку­мира, аргентинського митця Хорхе Луїса Борхеса, про людину, яка випадково спіткнулася, впала і по­трапила в ту магічну точку Землі, де побачила водно­час все: всіх людей, всі ліси, всі річки, всі світи. Читаючи твори знаменитого бразильського письменника, ми ніби самі знаходимося в стані того героя, контактуємо з енергетичним центром Всесвіту, в якому поєдналося все: люди, нації, релігії, філософії, культури, цивілізації. . . [6, 29]

Як зазначають дослідники, сам Коельо відсилає нас до „колективного несвідомого” Карла Густава Юнга. Знаний швейцарський психоаналітик писав: „Я обрав вислів „колективне несвідоме” тому, що це несвідо­ме не індивідуальне, а загальної природи, тобто во­но. . . повсюдно і у всіх індивідів має одні й ті самі еле­менти і засоби дії”. За Юнгом, „колективне несвідоме становить психічну основу надособистої природи, що існує у кожнім індивіді”; „елементи колективного несвідомого утворюють так звані архетипи”; „. . . мова йде про давні чи, ще точніше, про первісні зразки, тобто про існуючі з давніших часів універсальні обра­зи” [6, 29].

Саме до призабутих нами архетипів, універсаль­них образів, „попередніх форм” повертають читачів твори Пауло Коельо; його книги ніби вмикають нашу сплячу прапам’ять у потужне енергетичне джерело. Колись щось подібне приходило до нас у снах, у ма­реннях; з часом і досвідом воно змінювалося, але на самому дні нашої пам’яті, а може, й поза нею, воно залишилося незмінним. „Архетип, – писав Юнг, – являє собою несвідомий „вміст”, що змінювався в результаті усвідомлення та сприйняття, і притому в дусі тієї індивідуальної свідомості, в який він спли­ває” [6, 29].

Отже, як і належить постмодерним творам, книгам Пауло Коельо притаманна „мутація” жанрів, часу, іноді й простору, поєднання істин (часом полярно про­тилежних) „багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій”.

Коельо не раз казав, що його книги – загадка для нього самого [12]. Романи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні