Художні особливості творів П. Коельо

людину до пошуку цієї Істини. Ко­жен з нас повинен віднайти свою Піраміду і подолати її. В цьому нам допоможуть Еліксир Життя – знання про Світ та Філософський Камінь –досвід, історія людства. Все це і міститься в Архітворі – Книзі Життя. Але наймогутнішою силою, яка допомагає долати будь-які труднощі на шляху до Піраміди, – є Любов. Саме тому Англієць не міг навчитися Алхімії, що не знав про Лю­бов: „Люди так захоплюються малюнками і словами, що забувають Мову Світу”. Мова Світу – це „мова зав­зяття, коли все робиться з любов'ю і охотою, коли шу­каєш те, чого прагнеш і у що віриш”. „Коли чогось праг­неш, весь світ змовляється, щоб допомогти” [7, 17].

       Можливо, тоді пошуки Сантьяго – це пошуки кожного з нас.

Отже, у творі можна виділити три основні слова, що складають алхімію письменника – це сон, мрія та кохання.

      Прологом до „Алхіміка” є історія Оскара Уайльда про Нарциса, що створює загальний настрій твору, готує до розуміння того, що істина занадто суб’єктивна і відносна.

  Головним героєм твору постає Сантьяго. Він мешкає поза сучасним розрахунком часу, в усіх епохах одночасно (білет на па­роплав із Іспанії в Африку можна купити будь-коли у касі, але пастух, що вміє читати, – велике диво) [6, 31].

Почнемо з того, що, як постмодерний образ, він – літературний колаж, він з усіх усюд. Ім’я та характер ге­рой „позичив” у старого рибалки Хемінгуея („Старий і море”). Як Жульєн Сорель („Червоне і чорне” Стендаля), він навчався в семінарії, але прагнення пізнати світ пересилює тяжіння до Бога

За допомогою гаманця з трьома старовинними золотими, що їх батько знайшов у полі, Сантьяго стає чабаном і подорожує. Тут невиму­шено з’являється асоціація з трьома золотими воло­синами Крихітки Цахеса (Гофмана). „Тисяча й одна ніч” – основа повісті про мандри вівчара, про що Коельо сам нагадав в останній книзі „Заїр” [6, 31].

Сантьяго – пастух. Хто в Біблії не був ним, не пас вівці чи то в батька, чи то в тестя? І Авель, і Авраам, і Мойсей, і цар Давид . . . В індійській традиції покровителем чабанів був сам Крішна, в грецькій – Аполлон, Геліос і Паріс, які, в свою чергу, самі пастухували. Божественними покровителями па­стухів були Пан і Дафніс. Чабан через них пов’язаний із небом, із Богом, а через вівці – з тваринним і рос­линним світом (навіть розуміє їхню мову), тому до па­стуха зверталися за порадою, за ліками – травами, за прогнозом на врожай. Із-за відстороненості від громади та постійних мандрів на чабана часто диви­лися як на характерника, чаклуна. Не забуваймо й про давню іудейську традицію: Бог – пастир, Земля – пасовисько, а люди – вівці, що їх доглядає і охороняє Бог. Можна дорівняти пастуха Сантьяго до „божест­венної дитини”, до „героїчної дитини”, до медіатора, що з’єднує Небо, Землю, Людей і Бога, до універ­сального образу, до архетипу [6, 31].

Не залишаються помітними нашій увазі подорожі головного героя. Тут мандри та пригоди Сантьяго асоціюються із одіссеєю. Як Одіссей, чабан проходить своє магічне коло, упорядко­вує схему

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні