Художня культура Західної Європи початку ХХ століття

й символічності, у Сезанна – аналітичного підходу до форми. У 1905 р. першу «незалежну» виставку зробила група художників фовізму, до якої входили М. Вламінк, А. Матісс, Ж. Руо, А. Дерен та інші. Їх назвали «дикими» (fauves) за несамовитість їхніх робіт, серед яких, за словами сучасного спостерігача, «почуваєш себе як у клітці з дикими звірами». Художники обирали звучні, яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у найнеймовірніші сполучення, надаючи предметам довільного забарвлення. Для «найдикішого» - Моріса Вламінка головною метою було досягнення найінтенсивнішого кольору, щоб, за його словами, «картина валила з ніг, наче удар кулака». Його пейзажі, надзвичайно напружені й експресивні, у той же час сповнені незвичної, навіть химерної краси. На другому полюсі фовізму був Анрі Матісс, котрий перш за все добивався гармонії у своїх композиціях. Він писав: «Композиція – це мистецтво розташовувати декоративним способом різноманітні елементи, які художник має у своєму розпорядженні для вираження своїх почуттів». Мистецтво, вважав Матісс, повинно бути «чимось схожим на хороше крісло, в якому можна відпочити від фізичної втоми». На відміну від Вламінка й Матісса, Жорж Руо перш за все шукав глибоких істин, так що його живопис набув релігійного характеру.

 

3. Експресіонізм

 У Німеччині в цей самий час виникає експресіонізм, головною естетичною метою якого було вираження (експресія) духовного світу художника, причому вираження домінує над зображенням, художній образ – над предметною дійсністю, духовне – над тілесним, матеріальним. В основі експресіоністського твору завжди були динамічні, гранично напружені, схвильовані почуття автора

Створене у 1905 р. в Дрездені об’єднання «Міст», до якого входили Ернст Людвіг Кірхнер, Еріх Хеккель, Карл Шмідт-Ротлуфф, Еміль Нольде та ін. , закликало до своїх рядів тих, «хто безпосередньо і щиро передає те, що його спонукує до творчості», тобто власний духовний світ. Близькими до «Мосту» були австрійські художники Оскар Кокошка, Альфред Кубін, а також тижневики «Штурм» і «Акціон». Експресіоністи здригались від контрастів бруду, бездушності міської цивілізації. Жах перед світом та невблаганними силами, що ним керують, передчуття майбутніх катастроф – звучить у їхніх полотнах, волаючих дисгармонійними сполученнями кольорів і примхливо покрученими формами. Експресіоністи вважали, що тільки малюючи «безпосередньо», віддавшись на волю внутрішнім спонукам, можна передати саму «експресію» речей, їх трагічну сутність.

 У поезії подібні мотиви розробляв австрійський поет Георг Тракль (1887-1914):

 И в сумерках мне грезилось: отныне        

И я причастен их крылатой доле,

 И больше нет ни времени, ни боли – 

Есть только путь в заоблачной равнине.  

 Но вздрогнул я: на всем печать распада.

 Корявых грабов остовы сухие.

 В кровавых листьях ржавая ограда.

 И блеклые, как девочки больные, 

 Поникли вдоль пустых дорожек сада

В ознобе смертном астры голубые.

 Розгубленість і страх людини перед незрозумілим, абсурдним світом звучить у творчості австрійського письменника Франца Кафки, одного з найбільших митців XX ст.

 На відміну від групи «Міст», група «Блакитний вершник», організована у 1911 р. , до якої входили Василій Кандінський, Пауль Клеє, Франц Марк та ін. , більше цікавилась формальними аспектами творчості. Різними шляхами вони прийшли до абстракціонізму. В. Кандінський вважав, що колір і форма незалежно від

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні