Ідея національного розвитку та розвитку української державності у філософії українських соціал-демократів
Філософські погляди І. Франка можна, погодившись з його власною оцінкою, назвати раціоналістичними. Під раціоналізмом він розумів такий філософський погляд на речі, який спирається на досягнення позитивних наук, що досліджені раціонально, та передбачає використання логіки наукового аналізу. Як писав сам вчений, його раціоналізм полягав у намаганні керуватися розумом і просвітою. Письменник вважав, що досконала людина не підлягає владі емоцій, а керується у своїх вчинках реалістичним розумом. Хоча тільки розуму недостатньо, для продуктивної праці задля поступу людині необхідна добра, сильна, вільна воля
Природа різноманітна та вічна, постійно змінюється. Природу І. Франко розумів широко: як все, що стає об'єктом пізнання, в тому числі люди з їхнім духовним життям, поступом. Людина є найвищим та найкращим створінням природи. Б. Тихолоз у своїй статті “Цілий чоловік” в етико-антропологічній концепції І. Франка” підкреслює, що для письменника людина як мікрокосм “становить найвищу вартість, апогей макрокосмічного творчого поривання, вершинну точку в еволюційній ієрархії світу. ” [Слово і час. - 1999. - №2. - С. 32]. І. Франко писав про ідеальний суспільний тип - ідеал “цілого чоловіка”, всебічно й гармонійно розвинутої особистості, яка має “серце чистеє”, добре, чуйне, сповнене глибоких гарячих, щирих почувань, найважливіше з яких - це любов до людей і до Батьківщини [Там само. - С. 33]. Ця ідеальна особистість прагне вдосконалювати і себе, і світ.
Наукове пізнання пов'язане з розкриттям законів природи, її сил, а також вивченням самої людини та законів суспільного розвитку. Пізнавальний процес пов'язаний із творчою активністю суб'єкта, яка поєднує в собі емоції, почуття, раціональність (але головне, все-таки, останнє). Наукове пізнання неможливе без розвинутого критичного розуму, на формування якого впливає розвиток освіти, науки, рівень матеріального виробництва. За найкращий вчений вважав індуктивно-аналітичний метод пізнання, виступав проти догматизму, за свободу творчості.
І. Франка дуже цікавили екзистенціальні проблеми сенсу людського буття, життя і смерті, добра і зла, віри, любові. Його герої йдуть до вирішення цих проблем крізь глибокі переживання, тривогу, сумніви, напружений самоаналіз. Можна звернутися до поем “Мойсей” та “Смерть Каїна”. Давня історія постає сучасністю. Тільки на якусь мить проявив слабкість духу втомлений життям та недовірою власного