Інноваційні методи в соціальній роботі
План
1. Суб’єкти інновацій.
2. Основні напрями реформування соціальної сфери в Україні
Література.
1. Суб’єкти інновацій
Соціальні інновації — це процеси, результатом яких стають істотні і незворотні зміни у взаємодії між людьми, групами, що сприяє формуванню нових зв'язків і відносин між ними, спрямованих на задоволення нових духовних і інтелектуальних потреб, нових норм, появі організацій та зв'язків більш високого рівня. І. Москальов під інноваційними соціальними процесами розуміє «трансформації у соціальних структурах і процесах, що приводять до зміни способу функціонування соціальної системи. При цьому можуть суттєво змінюватися стратегічні пріоритети, технологія, культура, соціальні інститути».
Суб'єкти соціальної роботи — це держава зі своїми структурами, суспільні, благодійні та інші організації і установи, соціальні працівники.
З огляду на складність суб'єкта соціальної роботи, можна розрізняти соціальні технології й за цим показником. Так, Міністерство праці та соціального розвитку більшою мірою розробляє і реалізує технології соціальної діагностики, соціального проектування, соціального захисту, соціального обслуговування та ін. у масштабах всієї країни, з урахуванням особливостей різних соціальних груп.
На рівні соціальної служби і залежно від спрямованості її діяльності (притулок, стаціонар, соціально-реабілітаційні центри для різних категорій населення, консультації, центри зайнятості та ін
Залежно від кваліфікації суб'єкта технології можуть бути простими (доступними неспеціалістам), складними (потребують кваліфікації фахівця певного профілю) і комплексними (потребують кваліфікації та участі фахівців у різних галузях). Так, соціальне обслуговування дитини, яка перебуває в соціально-реабілітаційному центрі, забезпечують педагог, психолог, лікар, соціальний працівник, технічний персонал, інші фахівці.
Будь-які масштабні соціальні інновації потребують суб'єкта, який повинен мати відповідний світогляд, волю, економічну і політичну зацікавленість, а також достатні ресурси і можливості. Деякі дослідники розглядають соціальні інновації як приклад «провалу» ринку, і тому їх основним суб'єктом вважають державу. Справді, соціально безплідна і небезпечна самоорганізація в українській економіці вимагає включення у соціальні процеси ефективного державного управління. «В умовах швидкого зростання інноваційного різноманіття соціальних процесів актуалізується соціальна функція держави, метою якої є спрямування інноваційних процесів у соціально-конструктивний вектор розвитку».
Першочерговими завданнями держави стають узгодження інтересів різних груп і верств населення, захист прав і законних інтересів громадян, забезпечення умов їх легальної самореалізації, активної соціально-інноваційної діяльності, взаємного підсилення і солідаризації державних інтересів з суспільними. Тобто, «необхідно перетворення держави — нічного сторожа, держави — бандита, держави — корупціонера та соціального партнера».
Утім, на практиці спроби нашої держави подолати соціальні аномалії владними способами не тільки не дають соціально-продуктивного результату, а й породжують ще більшу активність соціально-патологічного інноваційного процесу.
Разом з тим успішність соціальної інновації залежить не тільки від зусиль держави, а насамперед від прийнятності її елементів для людей, можливості засвоєння і закріплення суспільством певних нововведень. Здійснюючи інноваційну діяльність, необхідно враховувати не тільки потреби, а й міру можливостей суспільства. У зв'язку з цим потрібно зрозуміти, які соціальні групи стануть рушійною силою інноваційного прориву, а хто залишиться байдужим або чинитиме опір.