Iнтимна лiрика Тараса Шевченка
Iнтимна лiрика Тараса Шевченка
Всi ми знаємо, що Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє життя служiнню рiднiй Украïнi та боротьбi з ïï пригноблювачами. Вiн постає для усiх насамперед поетом-борцем. За блискучим зображенням героïчного минулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна не помiтити "iншого Шевченка" - тонкого лiрика, якому не чуже усе людське, у тому числi й кохання. Тарас Шевченко мав свiй iдеал жiнки, вiн кохав i був коханий. I хай iнтимна лiрика за обсягами поступається творам, присвяченим iншiй тематицi, його балади, вiршi та поеми про кохання являють собою чудовi зразки лiричноï поезiï.
Суто художньо iнтимна лiрика Шевченка нагадує за змiстом i формою украïнську народну пiсню. Багато вiршiв присвячено Ганнi Закревськiй ("Г. З. ", "Моя ти доле чорнобрива", "Рожевая зоре", "Свято моє! Єдинеє свято!" та iншi), але не забуває поет i про своє свiтле перше пiдлiткове кохання до Оксани Коваленко ("Ми в купочцi колись росли" тощо). Та не тiльки в творах автобiографiчного плану кохання постає "єдиним святом" серед сумноï дiйсностi. Якого ж ми раю У Бога благаєм? - ставить поет риторичне запитання у вiршi "Зацвiла в долинi. . . ", описавши перед цим просту сценку, як виходить дiвчина в бiлiй свiтинi з бiленькоï хати до молодого козака, з яким: . . . Як дiточок двоє, Пiд тую калину Прийшли, посiдали I поцiлувались. Скiльки в цих вiршах свiтла i чистоти! Кохання у Шевченка - не палка пристрасть, воно цнотливе i нiжне. Не гарячi обiйми - а саме невинний поцiлунок на тлi такоï самоï осяяноï сонцем i невинноï природи. "Наче сонце засiяло" - каже вiн про поцiлунок дiвчини у вiршi "Менi тринадцятий минало"