перетворює кохання з "раю" на "пекло". Зрада заслуговує жорстокого покарання: наприклад, героя поезiï "Коло гаю в чистiм полi" Iвана труять дiвчата за те, що "лицявся то з тiєю, то з другою любо". Бiль i туга звучать у рядках поезiï "I широкую долину", побудова ноï у формi спогадiв розлученоï долею пари. Не вiтри шматують тополю - це образ дiвчини, створеноï для кохання, яку кривдить доля ("Не тополю високую..."). Невесело на свiтi жить, Коли нема кого любить, - визнає героïня вiрша "Ой, одна я, одна". Отже, можна пiдбити пiдсумок: Шевченко високо цiнував кохання, але справжнє, iдеалом якого були однолюбство, вiдданiсть, незрадливiсть i щирiсть, а також цнотлива невиннiсть i чистота стосункiв, що роблять його гiдним оспiвування. Саме таке кохання, як як сонце, осяює людськi життя.
