Інтимна лірика Лесі Українки

 

Інтимна лірика Лесі Українки.

Ніжність і грація, оті прикмети творчої індивідуальності Лесі Українки, що їх запримітив уже Франко (“вона поет наскрізь мужній, але не позбавлена жіночої ніжності і грації”), найсильніше виявилася в інтимній ліриці. За обсягом цей різновид поезії не багато займає місця у спадщині письменниці. Вона не любила виходити на дороги велелюдні з своїм, особистим. Дуже делікатна у цьому відношені, свою зажуру, свою радість, інтимні переживання ховала глибоко в серці.

У листі до Осипа Маковея писала: “Невже справді ми, поети (даю собі се ймення з дозволу критиків), мусимо жити завжди “на розпутті великому” і віддавати людям на осуд – скажу навіть, на поталу – не тільки свої думки й роботу, а навіть все життя. Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, була б найприкрішою хвилиною мого життя, дарма, що в моїй біографії не знайшлось би нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене самої”.

Тільки в хвилини особливого душевного напруження писала про своє особисте, бо “не писати ніяк не могла”. Та інтимна лірика Лесі Українки хоч і мала багато імпульсів від власного “життя серця”, але далеко ним не обмежувалась. Вона має загальнолюдський інтерес, бо виразила те, що завжди хвилює і буде хвилювати людину в її особистому житті.

В інтимній ліриці поетеси домінують сумні мотиви, туга за недосягнутим щастям, втраченим коханням. “Я щастя не маю і в мріях не бачу”, “Смутні мої думи, смутні”, “Ох, яка мене туга взяла”, “Мене забула радісна весна” – такими рядками-настроями пересипані вірші циклів “Зоряне небо”, “Мелодії”, “Романси”, а також поезії “Сон літньої ночі”, “Романс”, “Ти дівчино, життям розбита, грай!.

Ось одна з таких строф:

 

“Ні, не клич мене, весно,- казала я їй,-

Не чаруй, і не ваб надаремне.

Що мені по красі тій веселій, ясній?

В мене серце і смутне, і темне”.

(“Перемога”).

 

Не часто і в стриманих словах пробивається у творчості поетеси її особисте горе – хвороба, що надовго приковувала до ліжка, відривала від друзів, радощів життя:

 

Тепер я знаю, що весна надворі,

Бо соловейки здалека щебечуть,

Лунає гомін листя молодого,

І крізь тополю вже зорі не видко.

Раніш я знала, що була зима,

Бо миготіли за вікном сніжинки

Та срібні візерунки на шибках.

Оце мені уся пори признанка. . .

І жаль мені, і думаю я з жалю:

Та чи не так, як от тепер весну,

Я бачила кохання й молодощі,

І все, чим красен людський вік убогий?

Те все було, та тільки за вікном.

 

Це уривок з вірша “. . . Так прожила я

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>