Історія українського кіно

Кожна епоха, кожне покоління розглядає і вивчає історію мистецтв із своєї точки зору. Це й становить те саме суб’єктивне пізнання об’єктивної істини.

Історія українського кіно зародилась у ХХ ст. вже наприкінці 20-х років. Однією з перших книг, де було висвітлено сторінки історії вітчизняного кінематографа, стала книга Я. Савченка «Народження українського радянського кіно» (1930 р. ). Роки репресій, воєнні лихоліття не сприяли появі фундаментальних кінознавчих праць. І лише наприкінці 50-х років з’являються три книги нарисів «Українське радянське кіно» видавництва АН УРСР. Її автори І. Корнієнко, А. Жукова, Г. Журов, А. Роміцин дають системну картину українського кіно від пореволюційних років до повоєнних. Цікаво, що на початку 60-х років видав свою працю «Історія українського кіна» (1962 р. ) американський кінознавець Б. Берест, багато в чому полемічну щодо точки зору радянських істориків.

60-70-і роки виявились багатими на монографічні видання, в яких висвітлювались окремі проблеми вітчизняного кіно. В 70-х роках виходять праці І. Корнієнка «Півстоліття українського радянського кіно» (1970), «Кино советской Украины» (1975). Поява цих книг зробила можливим створення академічної історії українського кіно

Із запланованих трьох томів світ побачили лише два. І в цьому була певна закономірність. Швидкоплинний перебіг подій, зміна суспільних настроїв зробила третій том застарілим уже в рукописі. Чи означало це переписування історії, з приводу чого бідкалися деякі вчені мужі? Певно, що ні. Просто історія почала розкривати свої таємниці, які довгий час ретельно приховувались. Та й мистецькі явища, супроводжувані, здавалось би, усталеним поглядом, раптом постають у своїй іншій оновленій якості.

Поява наукових розвідок, статей на сторінках таких часописів, як «Кіно-Коло», «Кіно-Театр», вихід монографій, присвячених окремим проблемам вітчизняного кіно, стали підґрунтям для поглибленого узагальнення пошуків кінознавчої науки і викликали до життя видання «Нарисів з історії кіномистецтва України» під егідою Інституту проблем сучасного мистецтва, Академії мистецтв України.

Поява «Нарисів» стала якісно новим кроком у розвитку вітчизняної кінознавчої думки. В роботі взяло участь широке коло науковців, що належать до різних шкіл і напрямків у кінознавстві. Автори не ставили собі на меті послідовно висвітлювати всі етапи становлення і розвитку кінематографа на теренах України. Але, безперечно, упорядникам і авторам вдалось зосередитись на вузлових моментах, простежити найважливіші закономірності кінопроцесу. В поле зору потрапила проблематика, яка досі лишалась на марґінесах історичної науки про кіно. Окремі розділи присвячено як локальним явищам, так і цілим історичним етапам, причому автори в більшості своїй будують дослідження на міцному теоретичному підґрунті.

Перевагою «Нарисів» є сповнена внутрішньої логіки структуризація матеріалу, розгляд мистецьких явищ у різних ракурсах, під різним кутом зору, що надає дослідженню наукової об’ємності і стереоскопічності.

В. Скуратівський, розглядаючи кінопроцес тоталітарної доби, вдається до переконливих узагальнень, пошуку певних закономірностей, за якими існував і розвивався кінематограф тієї епохи.

Аналізуючи кінематографічний доробок 20-х років, С. Тримбач простежує кінопроцеси в контексті національної культури, виділяючи «крупним планом» особистість О. Довженка, підкреслюючи, наскільки доленосною для українського кіно була поява цього митця.

У колі наукових інтересів Л. Брюховецької вже давно перебуває таке знакове явище, як український поетичний кінематограф. Мабуть, тому розділ, що належить перу цього автора, позначено особливою

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні