Італійська преса і журналістика

телебачення, преса та інтернет, виконуючи роль мовного нівелювання, перетворилися на фактор поширення різних деформацій та помилок [З, 124].

Мова є головним інструментом журналіста і відбиває повагу видання до читачів, що вимагає шанобливого ставлення до неї. Коли все ґрунтується на владі й уседозволеності засобів масової інформації, мова надзвичайно спотворюється [8, 25].

Говорячи про мову італійської преси, доречніше було б оперувати словом «мова» в множині, оскільки варто розрізняти мову преси, радіо й телевізійну мову [9, 37], у яких сьогодні існує помітна різниця. ЗМІ намагаються бути якнайменше залежними від впливу обставин і створити власний особливий світ, тому розробляють свою мову. Будучи пов'язаними зі стилями, жанрами, культурою, засоби масової інформації вдосконалюються в дусі часу.

Одночасно мова преси зіштовхується з проблемою різноплановості аудиторії. Не всі слухачі, телеглядачі й читачі мають однакові знання, досвід і перебувають на однаковому рівні. Таким чином, мова — це не лише форма подачі матеріалу, але також форма вибору інформації й куга зору [10, ЗО].

В електронній журналістиці найважливішим моментом є підзаголовок гіперпосилання, натиснувши на яке читач потрапляє безпосередньо на основний текст. За гіперпосиланням відразу можна визначити рівень журналіста, також від нього залежить, чи викличе матеріал інтерес до себе. Написання матеріалу, а також повідомлення інформації вимагає від журналіста вміння добре володіти мовою

Як електронні так і друковані італійські ЗМІ користуються відомою американською моделлю складання матеріалу, так званим правилом п'яти «W» [3,107]:

1) Who? - Хто?

2) Where? - Де?

3) When? - Коли?

4) What? - Що? Що трапилось?

5) Why? - Чому?

Ця модель має безсумнівний сенс: відповіді на п'ять запитань дають коротке уявлення про подію, що сталася, в швидкій та зрозумілій формі. У конструкції «хто» - головна діюча особа, «що» - ядро новини, «де» й «коли» доповнюють картину, а «чому» є поясненням. Другим «плюсом» такої побудови інформаційного повідомлення є те, що навіть його скорочення в коротке посилання на веб-сторінці не втрачає змісту.

Гідний короткий підзаголовок гіперпосилання багато в чому визначає успіх статті, саме це є теперішнім стимулом не тільки для користувача, але й для самого журналіста. Таким чином, уміння писати короткі підзаголовки гіперпосилань, що «інтригують», можна вважати «початковою школою» журналістики. Тому молодим італійським журналістам рекомендують так звані «мнемонічні вправи» у написанні підзаголовків. Зрозуміло, такий підхід ортодоксальний, але він призводить до позитивного результату - журналісти-практиканти «набивають руку» і вчаться краще сприймати на слух [З, 108].

Як своєрідний слоган, що привертає увагу публіки, підзаголовок гіперпосилання міг би обмежитись функцією дивувати й зацікавлювати, але він повинен стати спалахом, що дозволить народитися фотографії. Яким би не був підзаголовок: драматичним, курйозним, патетичним - не можна заперечувати його важливість. Природно, що його ефект залежить і від типу повідомлення, якому він передує. Але саме від відповідності підзаголовка матеріалу залежить, чи правильно буде викладена новина. Основними правилами побудови матеріалу слугують [11, 57]:

1) розповідність викладу — класичний критерій;

2) «лапкованість» - пряма

1 2 3 4 5 6