Жанрово-версифікаційна новизна творчості В.Самійленка

спогадах сучасників письменника, архівних матеріалах, критичних статтях. Тривалий час не було одностайної думки щодо творчості В. Самійленка. Суперечливими залишалися оцінки світогляду та переконань письменника, визначення рівня професіоналізму та поетичності його лірики; майже не приділялася увага мовностилістичним особливостям його творів.

На початку 90-х років XX століття в українському літературознавстві почав формуватися новий погляд на постать В. І. Самійленка, чому, на думку автора дисертаційного дослідження, сприяли як культурні, так і суспільно-політичні події в Україні.

Результатом перегляду творчого доробку письменника в новому історико-літературному контексті стала низка статей і розвідок науковців, серед яких Н. Гаєвська, Г. Гамалій, Л. Голомб, Н. Горик, В. Коломієць, В. Моронець, Л. Новиченко, Т. Ротач, О. Слоньовська, В. Таран, М. Ходоровський, П. Хропко; проте всі вони до цього часу зосереджували свою увагу переважно на ідейно-політичному, ідеологічному аналізі поетичної спадщини письменника, майже не торкаючись мовностилістичних її особливостей. Саме тому мова творів В. Самійленка, його поетична манера потребує докладного дослідження

Поза увагою залишався і той факт, що поет був людиною меланхолійною, не здатною наполегливо домагатися мети. Дослідники ж, звертаючи увагу на сум, меланхолійність у поезії Самійленка, на думку Л. А. Лисиченко, потрактовували це лише як наслідок, розглядали таку меланхолійність як настрій, скороминущий психічний стан.

Сучасники, близько знайомі з В. Самійленком (наприклад, Л. Старицька-Черняхівська), відзначали лагідність, делікатність, м'якість його натури, що не могло не вплинути на його творчу манеру.

Тому наприкінці ХХ століття літературознавство пояснює особливості художнього світу В. Самійленка інтровертивним типом психіки митця, якому притаманні меланхолійність, споглядальність, уразливість.

Для мовної картини світу важливі три явища, тісно пов'язані між собою: людина – світ – мова. Для характеристики мовної картини світу з антропоцентричного погляду вихідною точкою є людина, яка пізнає незалежний від неї світ і створює засоби фіксації та передачі знань про нього іншим, а також для власного пізнання.

Місце людини в мовній моделі поетичного світу Володимира Самійлен-ка абсолютно відповідає сучасним йому реальними науковим та суспільним поглядам й уявленням: люди живуть на планеті Земля (низ), що є елементом Сонячної системи, яка, у свою чергу, входить до складу Всесвіту – Всеєдиного (верх): Правда, щасливі в природі і доля й недоля змішалась,/ Люди же самі на землі єсть тільки частка її. . . Простежується й релігійне світобачення, де людина – створіння боже. Землю населяють різні народи, у досліджуваних ліропоетичних творах згадуються елліни, греки, критяни, турки (схема 1).

Уявлення про людину в поетичній мовній картині світу Володимира Cамійленка представлене такими лексико-семантичними групами слів: людина,родинаавторське „я", народ, Бог.

Сутність людини розкривається через різноманітні площини її життєдіяльності. З гендерного погляду в тканині текстів В. Самійленка не тільки відбувається поділ на осіб жіночої та чоловічої статі за анатомічними ознаками, а й простежується відмінність у соціальних ролях, виконуваних чоловіками й жінками, що виявляється в доборі мовних одиниць: для називання осіб жіночої статі письменник використовує тільки відмінкову парадигму одного слова дівчина, а для осіб чоловічої статі – слова хлопець, парубок, муж.

Взаємовідносини між чоловіком і жінкою формують і зумовлюють родинні стосунки, репрезентовані в поетичних творах В. Самійленка словами батько, дитина,

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні