Жанрово-версифікаційна новизна творчості В.Самійленка

брат, сестра.

Про антропоцентричність мовної картини світу митця свідчить уживання відмінкової парадигми особового займенника я, присвійного займенника мій, що складають уявлення про авторське "Я": не був я, а може й не буду; моїх пісень, моїх за тебе сліз. Часто письменник уключає названі займенники у контекст, сполучаючи їх із займенником ми, що свідчить про наявність у поетичному образі світу Володимира Cамійленка зв'язку „Я" з оточуючим суспільством.

Через лексико-семантичну групу народ в поезіях виражається відповідність концептуальної та індивідуальної мовної картин світу В. Самійленка сучасним науковим і суспільним уявленням, філософське осмислення навколишнього світу та людських взаємин. Названа група представлена словами багаті, бідні, борець, вороги, геній, герой, гнобителі, діяч, друг, дуки, кати, народ, народний, народність, подруга, робітники, співець, супостати.

Значне місце в індивідуальній мовній картині світу Володимира Самійленка посідає внутрішній світ людини не просто як вищої біологічної та суспільної істоти, але й істоти мислячої, освіченої, наділеної духом і душею, небайдужої, здатної переживати різноманітні почуття, про що свідчить поєднання прикметника людський з іменниками пам'ять, розум, душа, дух, горе, мука.

Основними, центральними, найбільш значущими й місткими є слова серце і душа, оскільки, за загальним уявленням, саме серце і душа людини є місцем виникнення, зосередженняемоцій і почуттів:Ми тим поб'єм його, що чесні почуття/ У всі серця вкладати будем,/ Що скрізь понесемо правдивеє знаття/ І в головах думки розбудим; Не сумуй ти, душе,/ Не боли через край,/ І, поки ти жива,/ Обновлення шукай. При відносній одноманітності (по одній групі однокореневих слів) стрижневі слова душа і серце відрізняються значною частотністю вживання – 100 і 68 одиниць відповідно

Оскільки емоції та почуття бувають позитивні й негативні, то цілком закономірно, що серед мовних одиниць, які їх називають, є багато антонімічних пар, наприклад віра-зневіра, надія-безнадія, любов-ненависть, радість-сум, сміх-сльози, щастя-нещастя, доля-недоля. Такий мовний матеріал широко використовується в художніх творах для створення контрасту, у чому й полягає одна з характерних особливостей мови творів Володимира Самій-ленка. Контрастність, наявність протиставлень, антитез – таке світобачення автора, саме так формується його індивідуальна картина світу – із чорного й білого, з гарного й поганого, що представлено в таблиці 1 (із зазначенням кількості випадків уживання).

Особливе місце в мовній моделі поетичного світу В. Самійленка посідає слово пісня. Письменник ласкаво називає її піснею-чарівницею і посланницею з кращих мирів: Відколи людям бог послав/ На землю пісню-чарівницю,/ Неначе промінь засіяв/ І освітив земну темницю; Він радісно прийняв її,/ Як посланицю з кращих мирів;/ Надії вилив в ній свої/ І сам надіям тим повірив.

В. Самійленко вживає цей іменник у різних контекстах, передаючи відповідно різноманітні характеристики пісні: пісня смутку, сумна наша пісня, пісня журлива, пісня весела, пісня люба, пісня мила, пісня чарівна, пісня голосна, пісня дзвінка, пісня голосно заплаче; пісня, що склали ми в щасті на волі.

У ліропоетичних творах В. Самійленка представлені слова, що характеризують процес мислення: свідомість, розум, думка, дума, міркування, гадка, знання, знаття, знати, пізнати, зазнати, дізнати, спізнати, думати, розуміти: І свідомість кожна – космос/ І немов Буття окреме,/ Дух од інших незалежний,/ Що ввесь світ об'єктивує; Чи реально я існую?/ Що таке моя свідомість?/

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні