Жанрово-версифікаційна новизна творчості В.Самійленка

Як погодити єдність / З існуванням душ без ліку?

Закономірно, що однією з центральних мовних одиниць у мовній моделі поетичного світу письменника є іменник слово: А там промова знов у пишній похвалі/ Тараса гучно прославляє;/ І чується тоді, що знов він на землі/ І тихим словом промовляє. . .

Іще одна характеристика людини в мовній моделі поетичного світу В. Самійленка виявляється у взаємозв'язку її з верхом – Всесвітом, Богом, що в мові представлене лексико-семантичною групою Бог і виражене словами бог, творець, создатель, господь, Христос, християни, одновірці, святий (разом 32 одиниці). Семантично пов'язаними з окресленою групою слів є іменники янголи, святиня та прикметник святий: Там щастя вічне буде тим,/ Кому втішатись тут не змога;/ Там вічно янголам святим/ Одкритий вид таємний бога.

Однією з характерних ознак поезій В. І. Самійленка є глибинне сприйняття автором зовнішнього світу, в якому найважливішою є опозиція буття/небуття.

Поняття "буття" і "небуття", виражені словами буття, безсмертя, невмирущий, небуття, ніщо, смерть, забуття, кінець  всеєдині категорії, про що свідчить текст, де часто сполучаються слова, які виражають буття і небуття: Так, значить, можна смерть перехитрити,/ І хоч не жити справді на землі,/ Та все ж себе частину тут покинуть/ І частку ту, ім. 'я зробить без-смертним.

Характерною особливістю поетичної мовної моделі світу В. Самійленка є домінування лексем на позначення тієї частини простору, що пов'язана із верхом і космосом, причому уявлення про останній цілком відповідає сучасним, а це засвідчується й написанням назв планет з великої літери.

Округ Сонця шлях широкий/ В неомріяних краях.

. ; Я бачу в зорях тих ясних/ Великі сонця незчисленні; Так-то мертвою марою/ Місяць круг Землі іде/ І віщує нам собою/ Той кінець, що Землю жде.

Основною одиницею для мовного вираження горизонтального простору в поезії В. І. Самійленка є слово земля, вживане автором залежно від контексту в різних значеннях.

Верхній простір протиставляється нижньому: Як тихо ніч чудове покривало/ Розкинула над сонною землею!/ Ніде ні гуку; все кругом поснуло,/ І тільки зорі високо тремтять,/ Розсипавшись по дивній ризі неба,/ Та дивляться згори на землю, наче/ Очей тих невсипущих міріади.

Слово темрява вживається у В. Самійленка переважно в переносному значенні як явище духовного і суспільного життя, тому так характерні для його поезії асоціативні зв'язки "темрява - душа", "темрява - серце", зіставлення темряви й світла, темряви й проміння.

Подібні асоціативні зв'язки у творах поета передають протистояння світла й темряви, наприклад: І світло те, що блима де-не-де,/ Освітить правий шлях твого народу,/ А темрява навіки пропаде. Широке використання як прямих, так і метафоричних значень названих слів властиве літературі кінця ХІХ століття.

Притаманна творчості В. Самійленка контрастність виявляється і в протиставленні світла й тьми. Характерним для ліричної поезії В. Самійленка є те, що лексеми з денотатом "світло" переважають над словами, що позначають темряву: відповідно 95 і 19 одиниць: І світло те, що блима де-не-де,/ Освітить правий шлях твого народу,/ А темрява навіки пропаде.

Проведений аналіз особливостей мовного образу кольористики в поезії В. Самійленка доводить, що в його

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні