Життя і творчість Ричарда Дейвіса Баха

став дуже реальною особою».

Бах зізнається, що не любить писати книги: «Якщо я тільки можу повернутися до будь-якої ідеї спиною, залишити її там, у темряві, за порогом, то я не візьму в руки перо. Але час від часу передня стіна раптово з гуркотом розвалюється, обсипаючи все довкіл водоспадом скляних бризок та цегляною кришкою, і хтось, переступивши оце все сміття, хапає мене за горлянку і ніжно промовляє: «Я не відпущу тебе, доки ти не втілиш мене словами і не запишеш їх на папір». Ось так я і познайомився з «Ілюзіями».

Праця над повістю просувалася повільно, велася фрагментарно. Замітки і цілі уривки записувалися на звороті льотних карт, у ресторанах на серветках. А потім автор зник для всіх своїх друзів і родичів — він здмухнув пил з друкарської машинки, щоб на самоті писати і без кінця переписувати «Ілюзії». «Я не такий вже великий письменник,— зізнавався Річард Бах,— але Я фантастичний переписувач».

Як сам автор оцінює своє дітшце? Ще після «Чайки» він застерігав критиків і пресу, аби вони не сприймали притчу аж так «урочисто піднесено». Трохи фантазії і гумору в цій справі зовсім не зашкодить, а трагедії і драматизм він вважає зовсім недоречними. «Ілюзії» ж для нього «надзвичайно світла книга». Автор підкреслював, що його Месія говорив: «Ми притягуємо в наше життя те, про що думаємо, і якщо все це так, то існує якась причина того, що цей момент прийшов у моє життя... і у ваше теж. Мабуть, не має нічого випадкового в тому, що ви зараз тримаєте в руках цю книгу; мабуть, у цих пригодах є щось таке, заради чого ви її зустріли. Я гадаю, що це так».

Чи не правда знайомий мотив? Пригадуєте, як у Блока: «Все, що людина хоче, неодмінно здійсниться, а якщо не здійсниться, то й бажання не було. А якщо здійсниться не те, розчарування тільки уявне— здійснилося саме те!»

Працюючи над перекладом і заглиблюючись у підтекст, я повсякчас ловив себе на думці, що в цій книзі, крім Месії, Учителя, друга, який може дати могутній поштовх для самовдосконалення, присутній інший, можливо, й сильніший герой — той, що сидить у кожному з нас; той потенціал внутрішньої снаги, який розкривається в лихі години випробувань; те, про що Микола Реріх говорив так: «Існує межа слів, але не існує межі почуттів та вмістилища серця». Такі книги примножують сили людини, і після її прочитання рефреном звучить звернення до простих людей: «А я вам кажу, ви — боги».

 

1 2

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні