Життя і творчість Івана Кочерги
Зваблива й світла, неначе промінь сонця, Меланка чарує всіх - від подруг до свавільного князя Ольманського. Щира та вірна в коханні до Івана, вона відкидає залицяння всесильного каштеляна-управителя замку. Постать Меланки оповита високим трагізмом. Сила кохання, прагнення врятувати життя Свічки змусила ї після довгої і жорстокої внутрішньої боротьби згодитись пожертвувати дівочою честю. І все ж вона врятувалась від князя. Мужня дівчина гине, та ї смерть запалила на боротьбу весь народ. Образ Меланки - це символ світла, кохання, вірності.
Не може не зворушити трагічний шлях дівчини від воєводного замку до темниці, де чекає на смерть ї наречений, шлях, коли вона береже, більше ніж власне життя, вогник свічі, який має врятувати життя Іванові. Та цей символ має набагато ширше й значиміше звучання.
На це вказував у передмові до п’єси сам автор: "Образ Меланки, дівчини, яка приносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі. . . , є поетичним символом України, що "з тьми віків та через стільки бур" пронесла незгаслим живий вогник своєї волі й культури. .
У драмі світло протиставляється темряві, трудове Подолля - горі, де стоїть замок воєводи. На цьому протиставлені, власне, й побудована вся п’єса. Мужнього й відвертого зброяра Свічку обурюють князівські утиски, кривда, неправда. Він поклав собі повернути місто вкрадене воєводою світла. Задля киян-бідняків юнак наважується пробратися в замок і викрасти грамоту-привілей, дарований Києву князем Олександром. Свічка гордо відкидає пропоновану воєводою угоду: поверни лиш привілей і будеш живий та вільний, хоча й без світла. Відкидає, бо не тільки особистим щастям живе людина. Відкидає, бо лине думкою в майбутнє. Тому й проголошує упевнено:
Хоч не мені - для вільного народу Колись зоря займеться світова.
Мужній і сильний Іван Свічка щиро та ніжно кохає казково прекрасну Меланку. Коли зброяра, зв"язаного, тягнуть на розправу, він звертається до друзів: "Благаю, бережіть мою єдину". У відповідь йому пролунала урочиста, як присяга, погроза панству: "Постривай! Ще не скінчилося Свіччине весілля!"
Свічці, його побратимам-цеховикам протиставлені воєвода, каштелян князь Ольманський, литовські рицарі. Який же темний і зловісний їхній світ, нехай і осяяний безліччю свіч!
Жорстокість, деспотизм, насильство. Таким життям живуть і воєвода, і рицарі. Щоправда, драматург не малює їх під одно чорними фарбами. Усі вони - живі люди, зі своїми характерами, звичками.
Підступний і жорстокий князь Ольманський. Його скорила краса Меланки. Уперше побачивши дівчину, він захоплено вигукує: "Яка ж краса чудова!", "Вся вона палає, як заграва, як світова зоря!" Але тут чується не щире захоплення, схилення перед красою, а вибух сліпої пристрасті, тваринна жага оволодіти тим, що сподобалось.
В усьому замку панують брехня, підозра, насильство