Життя і творчість Івана Кочерги

Подоллю протиставляється сяючий вогнями замок воєводи.   Урочисте запалення цехових свічок на весіллі Свічки - це ніби спалах непокори в серцях люду.   Жорстокий присуд воєводи осліпити Івана,  аби не бачив більше сонця,  білого світу,  теж пов’язаний з образом світла.   Нарешті слабенький вог­ник свічі в ліхтареві,  який крізь бурю проносить Меланка,  щоб уряту­вати свого коханого,  теж символічний.

Зваблива й світла,  неначе промінь сонця,  Меланка чарує всіх - від подруг до свавільного князя Ольманського.   Щира та вірна в коханні до Івана,  вона відкидає залицяння всесильного каштеляна-управителя замку.   Постать Меланки оповита високим трагізмом.   Сила кохання,  прагнення вря­тувати життя Свічки змусила ї після довгої і жорстокої внутрішньої боротьби згодитись пожертвувати дівочою честю.   І все ж вона врятува­лась від князя.   Мужня дівчина гине,  та ї смерть запалила на бороть­бу весь народ.   Образ Меланки - це символ світла,  кохання,  вірності.

Не може не зворушити трагічний шлях дівчини від воєводного зам­ку до темниці,  де чекає на смерть ї наречений,  шлях,  коли вона бе­реже,  більше ніж власне життя,  вогник свічі,  який має врятувати жи­ття Іванові.   Та цей символ має набагато ширше й значиміше звучання.

На це вказував у передмові до п’єси сам автор: "Образ Меланки,  дівчини,  яка приносить тремтячий,  але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі. . . ,  є поетичним символом України,  що "з тьми віків та через стільки бур" пронесла незгаслим живий вогник своєї волі й культури. .

"

У драмі світло протиставляється темряві,  трудове Подолля - горі,  де стоїть замок воєводи.   На цьому протиставлені,  власне,  й побудована вся п’єса.   Мужнього й відвертого зброяра Свічку обурюють князівські утиски,  кривда,  неправда.   Він поклав собі повернути місто вкрадене воєводою світла.   Задля киян-бідняків юнак наважується пробратися в замок і викрасти грамоту-привілей,  дарований Києву князем Олександром.   Свічка гордо відкидає пропоновану воєводою угоду: поверни лиш привілей і будеш живий та вільний,  хоча й без світла.   Відкидає,  бо не тіль­ки особистим щастям живе людина.   Відкидає,  бо лине думкою в майбут­нє.   Тому й проголошує упевнено:

Хоч не мені - для вільного народу Колись зоря займеться світова.

Мужній і сильний Іван Свічка щиро та ніжно кохає казково прек­расну Меланку.   Коли зброяра,  зв"язаного,  тягнуть на розправу,  він звертається до друзів: "Благаю,  бережіть мою єдину".   У відповідь йо­му пролунала урочиста,  як присяга,  погроза панству: "Постривай! Ще не скінчилося Свіччине весілля!"

Свічці,  його побратимам-цеховикам протиставлені воєвода,  каштелян князь Ольманський,  литовські рицарі.   Який же темний і зловісний їхній світ,  нехай і осяяний безліччю свіч!

Жорстокість,  деспотизм,  насильство.   Таким життям живуть і воєвода,  і рицарі.   Щоправда,  драматург не малює їх під одно чорними фарбами.   Усі вони - живі люди,  зі своїми характерами,  звичками.

Підступний і жорстокий князь Ольманський.   Його скорила краса Меланки.   Уперше побачивши дівчину,  він захоплено вигукує: "Яка ж краса чудова!",  "Вся вона палає,  як заграва,  як світова зоря!" Але тут чу­ється не щире захоплення,  схилення перед красою,  а вибух сліпої при­страсті,  тваринна жага оволодіти тим,  що сподобалось.

В усьому замку панують брехня,  підозра,  насильство

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні