Живе вчення Будди

мову: доброзичливу, щиру, правдиву;

— правильне поводження, неспричинення зла;

— правильний спосіб життя: мирний, чесний, чистий;

— правильне зусилля, звернене на самовиховання і само­владання;

— правильну увагу, активну пильність свідомості;

— правильне зосередження, вічне дотримання методів спо­глядання і медитації.

Мораль

На відміну від ченців, мирянам давався простий етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), що зводився до насту­пного — утримуйся від убивства, злодійства, блуду, неправди і збуджуючих напоїв.

Крім цих заповідей «упасаки» (миряни) повинні були зберігати вірність Будді, його вченню й ордену.

ОСОБИСТІСТЬ ЗАСНОВНИКА

Первісне ім'я Будди — Сиддхарха, фамільне прізвисько — Гаутама. Він народився близько 563 р. до Н. X. біля Гімалаїв, на кордоні Непалу.

Батько Сиддхархи, Шуддходана, був раджею напівза­лежного князівства. Мати — померла через кілька днів після його народження. Раджа, який пристрасно кохав свою дружи­ну, переніс усю свою любов і тепло на сина. У міру того як дитина росла, батька почав тривожити характер сина: хлопчик любив віддаватися неясним мріям і фантазіям; відпочиваючи в тіні дерев, він занурювався в глибокі споглядання, пережи­ваючи моменти незвичайних просвітлінь.

Шуддходана різними способами намагався відвернути сина від споглядань, але всі його спроби залишалися безуспіш­ними.

Легенда розповідає, що одного разу Гаутама гуляв зі своїм візником Чанною і несподівано побачив старезного дідуся. Хлопчик був настільки вражений його виглядом, що почав розпитувати слугу про старість. Гаутаму шокувало те, що ста­рість — доля всіх людей

Його охопила відраза до всього, ніщо не могло повернути безтурботності дитинства. Світ, життя виявилися неприйнятними. І це було своєрідним повстанням проти самих основ світобудови.

«І от, покинув я рідний дім, — розповідав Будда, — зара­ди безпритульного життя і став мандрівником, який шукає блага істинного на незрівнянному шляху вищого світу».

На той час йому минав тридцятий рік.

Вивчивши філософські системи і зрозумівши, що вони не можуть вирішити проблеми, що його мучили, Гаутама звер­нувся до йогів-практиків. Після навчання він покинув своїх наставників й усамітнився у джунглях для того, щоб самому безстрашно піти шляхом самокатування. Одного разу, після багатоденної нерухомості він, перелякавши друзів, не зміг під­нятися на ноги і замертво впав на землю. Усі вирішили, що на цьому завершився життєвий шлях Гаутами, але подвижник просто був у глибокій непритомності від виснаження.

І цей спосіб не відкрив секретів світобудови, і Гаутама вирішив відмовитися від марного самокатування.

Він вперше за довгий час прийняв їжу — рисову юшку, принесену молодою дівчиною. До йогів-аскетів, які пішли від світу та його благ заради пошуку істини, в Індії ставилися шанобливо і приносили пустельникам нехитру їжу, плоди, ко­ржі, намагаючись не порушити їхнього спокою. Гаутама ви-

йшов на берег ріки. Цвіла ашока — «безжурна», листя баньяну накрили берег візерунковою рухливою тінню. Весь день Гау­тама провів біля води, споглядаючи мінливі відблиски й сте­жачи, як повільно зміщується сонячна доріжка до протилеж­ного берега. Настала ніч, і заспокоєний пустельник приліг се­ред