Життя і смерть Леоніда Бикова

Життя і смерть Леоніда Бикова 

 Леонід Биков у фільмі «Доля Марини». Режисери Ісак Шмарук, Віктор Івченко. 1953

Про Леоніда Бикова написано досить багато, але для більшої частини його біографії вистачить кількох рядків. Саме для біографії, тобто життєпису, а не для творчості. Бо ця біографія являє собою пряму вертикальну лінію.

Свого часу він вступив на акторський факультет Харківського театрального інституту, закінчив його, залишився у Харкові, в театрі, був запрошений на Київську кіностудію, зіграв невелику роль у фільмі Віктора Івченка «Доля Марини», його відразу помітили глядачі, критики та режисери, досить скоро переїхав до Ленінграда, де вже присвятив себе кінематографу цілком. Вертикаль закінчилася.

У 1969 році, через 25 років після свого дебюту у «Долі Марини», він повертається до Києва. На постійне проживання. Його зараховують до штату кіностудії ім. О. П. Довженка.

Чому він так вирішив, сказати важко. Адже Ленінград став для нього майже другою батьківщиною. Квартира, робота, родина, слава — усе це було пов’язано з північною столицею. У сорок років зважитися на такі кардинальні зміни в житті не просто.

За десять років перебування у Києві, а це останні десять років його життя, Биков зняв три фільми і кінопроби. Як актор знімався тільки у власних картинах, тобто його акторська кар’єра закінчилася в Ленінграді. Був, правда, один проект Івана Миколайчука. Фільм про розвідника, який втратив пам’ять. Він погодився зіграти в ньому головну роль. Співпраця таких особистостей, як Биков і Миколайчук, обіцяла багато. Але такого фільму вже не буде

Биков повністю зосередився на власних задумах.

У Києві все виявилось не так просто, як, можливо, йому бачилося здалеку. Тільки через два роки він зняв свій перший київський фільм «Де ви, лицарі?» для телебачення. Якби не присутність на екрані самого Бикова, акторська майстерність якого завжди гарантувала безпрограшний результат, то про цю роботу можна було б і не згадувати. Биков-режисер помітно поступався Бикову-актору. І мимоволі думалось, а навіщо, взагалі, було переїжджати до Києва та відмовлятися від зйомок у фільмах інших режисерів.

Але у 1974 році на екрани виходить ще один фільм Бикова «В бій йдуть лише «старики», і картина дещо міняється. На Всесоюзному кінофестивалі в Баку фільм отримав одну з трьох головних премій. До того ж іще премія за краще виконання чоловічої ролі. Ці дві нагороди виводили фільм на друге місце у конкурсі. Перше, Гран-прі фестивалю, отримав фільм Василя Шукшина «Калина червона».

Наступний фільм «Ати-бати, йшли солдати» теж було знято на матеріалі Великої Вітчизняної війни. Таким чином, ці два фільми утворили своєрідну воєнну дилогію, за яку режисер отримав Шевченківську премію.

У наступному своєму проекті «Прибулець», за оповіданням Є. Шатько, Биков знову повертається до сучасності. Це мала бути фантастична комедія з колгоспного життя. Був написаний і затверджений у відповідних інстанціях сценарій. Потім почався і закінчився підготовчий період. Відбулися кінопроби. Акторський ансамбль не викликав жодних заперечень. Попереду були зйомки. Вся ця робота обіцяла вельми цікавий результат. Але наступного дня після затвердження кінопроб Леонід Биков загинув у автокатастрофі. Він

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні