Календарно-обрядова поезія

Календарно-обрядова поезія 

«Обрядова поезія – це твори фольклору, які виникли й виконувалися під час здійснення обрядів – встановлених традицією дій, що мають для виконавців магічне, юридично-побутове й ритуально-ігрове значення» (Юрій Круглов) [1, с. 57].

«Календарно-обрядова поезія – цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов’язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем … Святкові обряди і ритуали супроводжували пісенні твори відповідного змісту, які й складають цикл календарно-обрядової поезії. До нього належать: колядки, щедрівки, посівання (новорічні віншування), ринд зівки (рогульки), веснянки (гаївки), русальні (троїцькі, петрівчані, царинні), купальські (собіткові), обжинкові пісні» [35, с. 333].  

«Календарна обрядова поезія – один з найдавніших видів народної поетичної творчості, який виник і розвивася у тісному зв’язку з виробничою діяльністю людського суспільства. Ця поезія поділялася на певні художньо-поетичні цикли, що відповідали циклам робіт протягом господарського року хліборобів. Звідси походить і її найменування – календарна поезія» (В. Бобкова) [51, с. 97].

«Щедрівки, колядки, веснянки й ін. – усе це обрядові пісні стародавнішого дохристиянського складу. Вся їх будова – сама простота… Вони наче гімн первісного чоловіка до сил чудової природи…» (Микола Лисенко) [54, с. 124].

«В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під новий рік. Колядка, як припускають, – видозміна латинського calendae (так у стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai – від назви нового року у Візантії

Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар коленде, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні – колядки і щедрівки …набагато давніші за ці назви» (Анатолій Іваницький) [22, с. 68].

«Серед усіх слов’янських народів новорічна пісенність найбільше розвинена в українців. Менше пісень в Білорусії і тільки окремі зразки зафіксовано в Росії (серед них такі своєрідні, як овсени, виноградья).

У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи образів: землеробство і сім’я» (Анатолій Іваницький) [22, с. 68].

«Колядки – жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов’язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним (від Різдва 7 до Богоявлення 19 січня за н. ст. )» [35, с. 364].

«Характерною ознакою колядок і щедрівок треба вважати правильне вживання приспівок-рефренів, що часто дорівнюють колядковому віршові, а навіть переростають його довжиною. Це показує, що ці пісні виконувано завжди хором. Притім вірші в колядках не сполучаються у строфи: кожний вірш разом із рефреном творить сам по собі ритмічну й мелодичну цілість, неначе строфу; тому й рима в колядках слабо розвинена: її заступають у більшій частині асонанси. Ознаки глибокої старовини знаходимо також у музичній формі колядок і щедрівок» (Філарет Колесса) [54, с. 126].

«Щедрівки – жанр народних величальних обрядових пісень, якими зустрічали початок нового хліборобського року, початок весняної рільницької праці, що починалася наприкінці березня… Під впливом християнського календаря пісенно-обрядовий цикл хліборобського весняного новоріччя праукраїнців перенесено до Різдва та календарного Нового року (за юліанським календарем, ст. стилем у ХХ

1 2 3 4 5