Кирило Григорович Стеценко - український композитор та хоровий диригент

у школах рідною мовою, співати народних пісень.

В умовах жорстокої класової та національно-визвольної боротьби музично-пропагандистська діяльність Стеценка не могла залишитись непомітною. Він підпадає під суворий нагляд поліції та шкільного начальства. За пропаганду творів Лисенка та українських народних пісень Стеценка в 1907 р. було заарештовано і заслано в Олександр Трушевський — глухе тоді місто Донецької області, з правом викладати співи тільки в початковій школі. Але ці репресії не зламали творчої активності композитора. Він організовує хор, виступає з концертами.

Стеценко повернувся до Києва лише в 1909 р. Країна після поразки революції 1905 р. переживала тоді період жорстокої столипінської реакції. Посилюється і національний гніт. Національна демократична культура зазнавала жорстоких переслідувань. Зрозуміло, що Стеценкові, який прагнув до активної музичної діяльності, важко було працювати в таких умовах. Але творче піднесення, що охопило композитора в роки революції, не згасло. Повернувшись до Києва, він зразу ж включається в музично-громадське життя: виступає в пресі, бере участь в організації музичного видавництва і т. д. Він поновлює теоретичні заняття з проф. Любомирським, захоплено вивчає оперу Римського-Корсакова «Золотий півник» — політичну сатиру на царський уряд. Це творче піднесення не припиняється аж до 1911 p. , коли зовсім хворий Стеценко, за порадою лікарів, залишає Київ і переїздить у глухе село Тиврів на Поділлі, де займає посаду викладача у школі.

За період 1905—1911 pp. з'являються такі нові твори композитора: обробка шевченківського «Заповіту», сатиричний романс «Цар Горох», хори — «Сон», «Прометей», «Веснонько-весно» та ін. , музика до п'єси «Сватання на Гончарівці» Г

Квітки-Основ'яненка, дві дитячі опери — «Лисичка, котик і півник», «Івасик-Телесик», романси «Вечірня пісня» і «Плавай, плавай, лебедонько» та ін.

Революція 1905 р. збудила у Стеценка особливий інтерес до героїчних народних образів. В його творчості гостріше зазвучали мотиви соціального протесту. Не випадково увагу композитора привертає революційно-демократична поезія Шевченка,, Грабовського, Франка, Лесі Українки. Композитор пише два акти опери «Кармалюк», в центрі якої — образ українського, народного героя, кріпака-повстанця.

З 1912 до 1917 р. Стеценко як композитор замовкає, прийнявши сан священика в с. Голова Русава.

Ідейно-творчий зрив Стеценка пояснюється відірваністю композитора від революційного руху. Пробуджує Стеценка до життя Жовтнева революція. Він повертається знову до Києва і зразу активно включається в музично-громадське життя. Оживає диригентсько-хорова діяльність Стеценка. За його допомогою в. Києві організуються хорові виконавські капели, які нерідко виїжджають у концертні подорожі по Україні. Поступово Стеценко повертається до творчості. Він знову звертається до народних героїко-історичних образів, до поезії Шевченка, Лесі Українки, до народної творчості. В цей період написано кращі романси та хори на тексти Лесі Українки: «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею стати», «Дивлюсь я на яснії зорі», «Знов весна».

В ці роки композитор працює над музикою до поеми Шевченка «Гайдамаки», пише кантату «У неділеньку святу», оброблює дві народні пісні Західної України. В грудні 1920 р. Стеценко, після довгих вагань, знову стає священиком в с. Веприк, Київської області, шукаючи в цьому виходу з скрутного матеріального становища. Це був другий ідейний зрив композитора. У Веприку життя композитора несподівано обірвалось: він помер від тифу 1 травня

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні