Київська релігійно-філософська школа

своїми поглядами П. С. Авсенєв — шеллінгіанець, зокрема прихильник представників релігійно-містичного напрямку цієї течії, репрезентованого працями Баадера, Стеффанса, Шуберта. Особливо йому імпонувала обґрунтована Шубертом теорія душі, в руслі якої П. С. Авсенєв звертається до розгляду проблем психології. Під психологією він розуміє науку, що вивчає «будову і життя душі» для того, щоб «привести людину в істинне самопізнання». Тим самим психологія набирає характеру філософської дисципліни, яка перебуває у тісному взаємозв'язку з філософією загалом. Психологічні ідеї повинні перевірятись філософськими теоріями. Разом з тим, вважає П. С. Авсенєв, без психологічного обґрунтування філософські теорії будуть позбавлені свого обґрунтування. Отже, подібно до шеллінгіанців, розуміючи психологію як «теорію душі», особливу увагу П. С. Авсенєв приділяє вивченню «історії душі», прагнучи вийти за межі вузько раціоналістичного її пояснення. Особливий інтерес у нього викликає «підсвідома» сфера душі, те, що Шуберт називав її «нічною стороною». У зв'язку з цим П. С. Авсенєв розглядав такі вияви цієї сторони духовного життя людини, як сомнамбулізм, лунатизм, ясновидіння тощо.  

 Філософ звертається і до проблеми національних особливостей, душі. З цього погляду він аналізує відмінності російського й західноєвропейського характеру. Якщо у західних народів переважає начало особистісне, індивідуальне, то російський характер — універсальний. Він утворився в результаті зносин як з Заходом, так і Сходом, що зумовлює притаманну йому наявність елементів східних за явного співчуття до Заходу

У результаті російський характер не сприяє швидкому розвитку науки. Але це не лише недолік, а й певна перевага, оскільки створює умови для «великої обдуманості, неквапливості і обачності». Накладає національний характер певний відбиток і на особливості філософського мислення. Росіяни у філософському відношенні не виокремлювалися чимось особливо творчим, оригінальним. Російському характерові чужою є як діалектична умоспоглядальність німецької філософії, так і схильність до емпіризму — англійської філософії. Найбільш органічною для російської душі, на думку П. С. Авсенєва, має бути релігійна філософія. : 

 Симпатії до шеллінгіанства поділяє однокурсник П. С. Авсенєва Й. Г. Михневич, який обґрунтовує своє бачення філософії, здобуте в стінах Київсь-кої академії, під час викладацької діяльності у Рішельєвському ліцеї в Одесі. Тут він видав «Досвід простого викладу системи Шеллінга, що розглядається разом із системами інших германських філософів». Разом з тим в цій та інших працях спостерігається початок переорієнтації з філософії Шеллінга на сприйняття ідей гегелівської філософії. Це виявляється вже в обґрунтуванні Й. Михневичем предмета філософії. Філософія, на думку Й. Михневича, це наука, яка вивчає все і те, що є в усьому, тобто загальні начала, первинні форми, вічні закони й останні цілі.  

 Філософія виникає у результаті розвитку розумової діяльності людини, що як в усьому людстві, так і в окремому індивіді проходить історично ряд стадій. Головними стадіями розвитку свідомості є: 1) промислове задоволення потреб, притаманне первісній людині; 2) поява суспільності і громадянства, що має місце вже на стародавньому Сході; 3) зародження мистецтва, наук і, зрештою, поява науки наук — філософії, що вперше виникає у давній Греції. Таким чином, виникнення філософії стає можливим у результаті проходження свідомістю низки етапів, які, зрештою, приводять до необхідності пізнання свідомістю своєї власної сутності. Таким самоусвідомленням свідомості і є філософія. Прагнучи збагнути власну сутність, свідомість розкриває себе у трьох актах: а) у прагненні від себе до не-себе (від Я до не-Я, від людини до світу); б) від не-себе до себе (від не-Я до Я, від світу до людини);