Київська школа гри на гітарі

Київська школа гри на гітарі

Суперечливо складалася доля гітари в системі спеціальної музичної освіти як у Росії, так і в Україні. Ще 1863 року М. Д. Соколовський, родом з України, здійснив спробу відкрити клас гітари у Петербурзькій консерваторії, але її перший ректор А. Р. Рубінштейн, учасник його концертів і свідок успіхів гітари на найбільших євро­пейських сценах, у проханні відмовив. Цей маловідомий, замовчуваний і дуже прик­рий історичний факт багато в чому визначив подальший розвиток вітчизняного гі­тарного мистецтва, спрямував його «обхідними шляхами», прирік на безпідставне цькування семиструнниками і на багатолітню боротьбу за елементарне виживання. Однак в Україні це не набуло такої гостроти з кількох причин: по-перше, не було та­кого впливового семиструнного лобі, як у Росії, по-друге, більшим був вплив захід­ноєвропейських культурних цінностей.

Нинішня станція метро «Хрещатик» побудована на фундаментах найбільшого на той час у Європі музичного магазину фірми Л. Ідзіковського, підірваного 1941 року кадебістською групою І. Кудрі. Цей магазин був третім у Росії за обсягами продажу, після магазинів І. Юргенсона і П. Гутхейля. Тут можна було придбати чи замовити музичні інструменти і ноти будь-якої фірми світу. Власник закладу був пристрасним шанувальником гітари, пристойно володів нею, а також мав дружні і творчо-комерційні відносини з багатьма європейськими знаменитостями. За свід­ченням тогочасної преси, у музичному салоні магазину регулярно відбувалися каме­рні концерти і літературні вечори, на яких гітаристи (місцеві і гастролери) були час­тими гостями й активними їх учасниками.

У той час новій владі, з її намаганнями усе реформувати й реорганізовувати, було не до культури, а тим більше - не до гітари. Однак тріумфальні концерти А

Сеговії, а пізніше - Л. Валькера, які відбулись у 30-х роках XX ст. у Києві, змусили функціонерів від культури поставитися до гітари дещо інакше. Це позитивно позна­чилося на подальшій долі всіх народних інструментів: вони все впевненіше і на всіх рівнях заявляли про себе, набуваючи ознак і статусу професіональних. Важко пере­оцінити роль і значення у цьому Марка Мусійовича Геліса - випускника фортепіан­ного факультету, який добре володів гітарою, мав ґрунтовні знання і досвід викла­дання народних інструментів, розробив перші спеціальні програми з професійного навчання грі на них. Він же став організатором та першим викладачем класу народ­них інструментів спочатку в Музичному технікумі (1924), далі - в Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка (1928), а з 1934 року, після наступної реор­ганізації вищого навчального закладу, - на відділі, пізніше - на кафедрі народних інструментів Київської консерваторії.

Результати не забарилися: уже 1939 року на Першому всесоюзному огляді-конкурсі виконавців на народних інструментах у Москві чимало його вихованців стали переможцями і лауреатами. Серед них звання дипломанта здобув гітарист К. Смага, переможцем у номінації «Домра» став Г. Казаков, який добре володів гіта­рою і викладав її у Львівській консерваторії (1960-1990). Наступного, 1940 року, сту­дентами Київської консерваторії у класі гітари стали й перші гітаристи - К. Смага та М. Прокопенко. Саме цей рік можна вважати початком професійної вищої освіти гі­таристів у колишньому СРСР. Велика вітчизняна війна внесла свої корективи, і лише 1944 року, після повернення з евакуації, до цього класу вступив Я. Г. Пухальський.

Слід відзначити, що саме під час евакуації (оркестровий народний факультет - до Свердловська,