Класичний період у розвитку світової соціології

бажання, за допомогою яких Ворд намагається пояснити поступальний розвиток суспільства, його меліорацію (поліпшення). Крім індивідуального, Ворд визнає існування й «колективного телезису».

Франклін Генрі Гіддінгс (1855—1931), засновник першої в СПІА кафедри соціології у Колумбійському університеті, вважав, що суспільство — це психічне явище, зумовлене психічним процесом, а тому соціологія повинна поєднувати в собі як суб'єктивне, так і об'єктивне бачення. Сам він зосередив увагу на суб'єктивному, психологічному боці справи. Первинний і елементарний суб'єктивний соціальний факт, за Гіддінгсом, — це «усвідомлення роду», тобто визнання себе й інших причетними до одного роду.

Конструюючи суспільство за зразком індивіда, психологи XIX ст. прагнули віднайти внутріособистісну психологічну детермінанту чи кілька детермінант, які могли б одночасно пояснити індивідуальну і групову поведінку. Експериментальні дослідження людської психіки показали наявність у ній потужних неусвідомлених процесів (наприклад, гіпнотичних станів, психопатології). Це сприяло тому, що і соціальні явища почали інтерпретувати в термінах неусвідомлених «інстинктів», «устремлінь», «імпульсів», називаючи їх соціальними. Видатним представником інстинктивізму вважається англійський психолог Вільям Мак-Дугалл (1871—1938), який останні свої 17 років працював в СПІА. Кожне суспільне явище він розглядав як певний інстинкт чи низку інстинктів. Так, війни пояснював схильністю людей до забіякуватості, а нагромадження суспільного багатства — скупістю і схильністю до корисливості. Найбільше соціальне значення Мак-Дугалл надавав стадному інстинктові, який утримує людей разом і лежить в основі більшості інстинктів суспільства.

Наприкінці XIX ст. посилюється інтерес до вивчення безпосередніх явищ групової поведінки людей. Будь-який масовий рух почали ототожнювати з ірраціональним і руйнівним натовпом. Так, на думку французького вченого Гюстава Ле-бона (1841—1931), європейське суспільство вступає в новий період свого розвитку — в «еру юрби», коли розумне критичне начало, втілене в особистості, придушує ірраціональна масова свідомість. За Лебоном, юрба — «зібрання індивідів, якою б не була їх національність, професія чи які б не були події, що викликали це зібрання /. .

/. Психологічно зібрання людей має відмінні риси від тих, що характеризують окремих індивідів /. . . /• Утворюється колективна душа /. . . /. Зібрання в таких випадках стає /. . . / організованою юрбою або юрбою одухотвореною, що становить єдине творіння і підкоряється закону духовної єдності юрби». Поставлені Ле-боном теоретичні проблеми анонімності, психологічного зараження і навіювання «людини натовпу» дали поштовх соціально-психологічним дослідженням.

Французький юрист і соціолог Габріель де Тард (1843— 1904), автор низки досліджень із соціальної психології, вважав, що суспільство — лише продукт взаємовідносин індивідів. Свої теоретичні положення Тард застосував до вивчення громадської думки і «психології натовпу». Змальовуючи натовпи і злочинні секти, він підкреслює ірраціональність, на-слідуваність, потребу у вождях. Але головну увагу звертає на процес диференціації громадської думки і формування на цій основі не так емоційної, як інтелектуальної спільноти, в основі якої лежить єдність думок. Однак зведення соціології до «інтерментальної психології» призвело до того, що поза полем зору дослідника опинилася макросоціальна структура, в межах і під впливом якої формуються міжособистісні стосунки.

Подолати цю слабкість шляхом поєднання психологізму з органіцизмом спробувала інтеракціоністська орієнтація в соціології, що зародилась у СПІА. В центрі її уваги — процес взаємодії індивідів (звідси й її назва). Але сама особистість, будучи суб'єктом цієї взаємодії, мислиться не як абстрактний індивід,

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні