Класичний період у розвитку світової соціології

потреби задо-

вольняються внаслідок праці багатьох людей. А процеси і зміни у світі настільки швидкоплинні та інтенсивні, що не всі здатні включитись у них. Внаслідок швидкого оновлення соціального життя розриваються традиційний порядок і моральні устої, підтримувані релігією. У суспільстві стає все більше людей, які живуть без усвідомлення мети, сенсу і відчувають свою непотрібність. З цим процесом Е. Дюркгейм пов'язував виникнення та існування явища «аномїї» — такого стану суспільства, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов'язкових для них норм, ставиться до них негативно або байдуже. Відчуття невдоволення людини своїм життям, усвідомлення безцільності свого існування породжується певними соціальними умовами.

Велику увагу Е. Дюркгейм приділяв проблемам самогубства, розглядаючи його як дію людини, спровоковану невдоволенням життям (нещастям), як соціальний факт, породжений соціальним середовищем. Самогубство, за Е. Дюрк-геймом, — своєрідна аномія.

Його творчість справила значний вплив на розвиток соціології. Важко знайти таку її галузь, від загальної соціологічної теорії до прикладних досліджень, де б не простежувався вплив ідей Е. Дюркгейма.

Окремий напрям у соціологічній думці представляв Карл Маркс (1818—1883)

Його соціологічна теорія стала наслідком застосування філософського матеріалізму і матеріалістичної діалектики до вивчення суспільства, розуміння історії людства. Монізм (філософське вчення, яке бере за основу всього сущого одне начало — матерію або дух) матеріалістичного розуміння історії полягав у тому, що він розглядав її як живий організм, де взаємодіють не випадкові чинники, а функціонально залежні елементи єдиного цілого, підвладного дії певних об'єктивних закономірностей соціального розвитку. Визначальними серед них Маркс назвав економічні закономірності, виокремивши зі складної сукупності суспільних явищ матеріальні відносини. Сукупність матеріальних виробничих відносин, на його думку, становить економічну структуру (базис) суспільства, на якому ґрунтується юридична, політична, ідеологічна надбудова.

У дослідженні суспільних явищ такий підхід давав змогу використати критерій повторюваності, завдяки якому стало можливим виділити спільне в соціальному устрої різних країн, застосувавши поняття «суспільно-економічна формація» — історично окреслений тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Спосіб виробництва — органічна єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Зміна різних

епох в історії людства розглядалась як закономірний процес зміни првгресуючих з кожною епохою способів виробництва. В основі зміни способів виробництва — постійна суперечність між рівнем продуктивних сил і певними виробничими відносинами, яка виявляється в боротьбі антагоністичних класів і вирішується соціальною революцією. Пролетаріат, вважав Маркс, саме той клас, який здобуде перемогу в соціалістичній революції, приведе до звільнення суспільства від усіх форм експлуатації, до безкласової, комуністичної формації.

Марксизм відрізняється від інших суспільних теорій своїми претензіями на єдність теорії та практики. Якщо інші соціальні теорії не претендували на їх втілення, не ставили за мету змінити світ, задовольняючися лише його поясненням, то марксизм був насамперед програмою суспільного пере-устрою. Твердження Маркса про месіанську роль пролетаріату виявилися утопічними.

Значний внесок у соціологію кінця XIX — початку XX ст. зробив німецький вчений Макс Вебер (1864—1920), автор праць з економіки, права, філософії, історії та соціології. Порівняно недавно усвідомили його роль і як організатора емпіричних соціальних досліджень.

Найвагоміший його внесок у розвиток

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні