Класифікація українських народних танців
Цікавими є спроби композиторів створити окрему форму цього танцю для симфонічного оркестру. Серед них слід відзначити «Малоруський козачок» О. Даргомижського і «Козачок» Л. Ревуцького.
Коломийка. На відміну від інших народних танців, коломийка збереглась до останнього часу як пісня, інструментальна п'єса і танець. Дуже часто в народі всі ці різновидності коломийок об'єднують в одне ціле: під спів хору в супроводі оркестру танцюють коломийку. Отже, коломийка є однією з форм синтетичної народної творчості.
Текст коломийок найрізноманітніший щодо змісту. Він складається з окремих строф (куплетів). Кожна строфа — це коротка зарисовка типового моменту, взятого з навколишньої дійсності. Зміст цих зарисовок відтворює різноманітні прояви життя народу в тих чи інших історичних умовах. Ці строфи мають між собою внутрішній зв'язок.
Коломийка-танець відзначається багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражає глядача яскравим колоритом.
Мелодії коломийок за характером виконання слід поділити на три групи: вокальну, вокально-інструментальну та інструментальну. В цих мелодіях зберігається їх вокальна природа, проте вони відзначаються більш широким діапазоном, роздрібненою ритмікою, широким застосуванням синкопованих ритмів та різноманітних прикрас (мелізмів).
Мелодії коломийок широко використовуються композиторами. Яскраві, оригінальні щодо своєї ладово-інтонаційної і ритмічної будови коломийки зустрічаються в симфонічних творах Р. Симовича, в поемі «Возз'єднання» Б. Лятошинського, в «Закарпатських ескізах» В. Гомоляки, в «Гуцульській рапсодії» Г. Майбороди і у багатьох творах інших композиторів
Радянські композитори створили багато хорів-коломийок, серед яких особливо популярний хор А. Кос-Анатольського «Коломия – місто».
Гуцулка і верховина — в музичному відношенні є варіантами коломийок. Проте верховина, на відміну від коломийки і гуцулки, починається з широкого, ліричного за характером вступу у розмірі 6/з або ж 3/4. Далі йде звичайна мелодія коломийки.
На Україні з давніх-давен люблять і цінять танці інших народів, особливо тих, які межують з Україною. Так, у нас охоче танцюють російські «Камаринську» і «Бариню», білоруську «Лявоніху», чеську польку, польські краков'як і мазурку і багато інших танців.
Любовно і дбайливо зберігає український народ особливості танцювального мистецтва інших народів. Виконуючи російську частушку, чеську польку або французьку кадриль, він вносить деякі зміни в їх хореографічний малюнок і мелодичний матеріал відповідно до особливостей українського національного мистецтва.
Полька, яка широко побутує серед народу, в хореографічному відношенні дуже проста (складається з двох танцювальних фігур). Полька-танець сценічного типу створюється на основі народних польок з безлічі фігур (до 12-ти). В ній використовується принцип змагання («перепляс») між групами виконавців або парами, ускладнюється хореографічний малюнок.
Мелодії польок емоційно виразні і дуже різноманітні за змістом. Багато з них мають конкретну назву: «Тетяна», «Попадя», «Псальма», «Військова», «Соловейко» і т. д. В назві лаконічно розкривається основний зміст мелодії. В одному випадку зображуються трелі соловейка (полька «Соловейко»), в другому — використовуються ритми похідних маршів (полька «Військова»), в третьому — емоційно невиразні, монотонні поспівки із псалмів і кантів для відображення елементів сатири в музиці (полька «Псальма») і т. д.
Яскраві, життєрадісні мелодії польок використовуються композиторами для музичної характеристики дійових осіб в оперних творах. Так, Сєров у фрагментах до задуманої опери за однойменною повістю Гоголя «Ніч перед Різдвом» характеризує веселу вдачу Оксани мелодіями польок. Польки концертного типу писали Глінка, Лисенко, Чайковський, Рахманінов, Балакирєв і інші.
Сучасні українські композитори часто користуються народними мелодіями польок як тематичним матеріалом для своїх творів. На основі народних польок композитори створюють вокально-інструментальні п'єси-хори.
Кадриль,