Князь Ігор

Після Олега київським володарем став Ігор.  Подейкують, що клопіт про державу обтяжував його. Головними в князівському житті були розва­ги, військові походи та полювання.

Майбутній Князь Ігор народився 877 року, отже, коли прийшов Олег 882 року до Києва Ігореві було лише п’ять років. Як припускають деякі історики, у матері Ігоря був рідний брат і ним був князь Олег, який опікувався малолітнім Ігорем за заповітом Рюрика після його смерті 879 року, тобто з 2–річного віку. Про дитинство і юнацький період в житті Ігоря літописець Нестор нічого не пише, немає таких відомостей і в інших літописних джерелах. Як зазначає М. М. Карамзін, «привчений з дитинства до покори, Ігор не осмілювався вимагати своєї спадщини від правителя владолюбного (князя Олега — Авт. ), оточеного блиском перемог, славою завоювання і хоробрими товаришами».

За повідомленням Нестора, 902 року Олег обрав для Ігоря в дружини певну молоду псковитянку на ім’я Ольга, «славну тоді ще одними принадами жіночими і доброзвичайністю». Однак, за іншими даними, Ольга була внучкою Гостомисла і була рідною дочкою князя Олега. А за Нестеровським літописом Ольга була дочкою простого селянського човнового перевізника, на підтвердження чого наводяться подробиці першого знайомства Ігоря і Ольги в такому епізоді.

Коли Ігор перебував на полюванні, він звернувся до молодої і красивої дівчини з проханням перевезти його на інший берег, причому це прохання було висловлене в жартівливій формі

Але коли Ольга відповіла йому дуже дотепно, він перейнявся до неї повагою, а в подальшому, оцінивши не лише її розум, але й молодість і красу, скромність і гідність. Вже 903 року Ігор Рюрикович одружився на гаряче коханій Ользі Олегівні (?).

Коли 907 року Олег Віщий пішов походом на Візантію, він залишив замість себе в Києві молодого князя Ігоря, оскільки не хотів із ним поділяти ні небезпек, ні слави.

ПЕРШІ ВІЙСЬКОВІ ПОХОДИ КНЯЗЯ ІГОРЯ

Самостійне, повновладне князювання в Києві князь Ігор почав після смерті князя Олега 913 року, стараючись тісніше зв’язати підвладні йому племена в одне ціле. Завдання це було не з легких, оскільки всі слов’янські племена звикли до свободи і власного управління і неохоче зустрічали владу Києва. Скориставшись смертю Олега, першими повстали древляни і закрили свої міста перед князем Ігорем. Ігор пішов походом із військовою дружиною проти них і, перемігши, наклав ще більш значну данину, ніж була раніше при Олегові. 914 року Ігор почав війну зі степовим плем’ям угличів, що проживало в південних степах біля Чорного моря між Бугом і Дніпром. При Олегові угличі не були підданими Києва, а лише союзниками, які не перешкоджали торговельному судноплавству Олегових купців по Дніпру. Обклавши їх столицю Пересічну, війська Ігоря лише через 3 роки взяли це сильне місто і змусили угличів платити данину Києву.

Але незабаром нові вороги, сильні числом і страшні зухвалістю та грабіжництвом, — як зазначає Нестор, — вже 915 року з’явилися в межах Русі-України, і це були печеніги. Як зазначає М. М. Карамзін, «печеніги думали, можливо, пограбувати Київ, але зустрілися з сильним військом, не захотіли спробувати щастя в битві і мирно відійшли до Бессарабії чи Молдови, де вже панували тоді їх єдиноземці. Надалі печеніги, які вже зробилися жахом і бичем усіх

1 2 3 4