Кодекс Кароліна

План

Вступ

1. Характеристика джерел права Німеччини

2. Кримінальне право і процес за «Кароліною»

Висновок

Список використаної літератури

 Вступ

Кароліна – прийняте в 1532 році і опубліковане в 1533 році кримінально-судове укладення «Священної Римської імперії німецької|германської| нації». Одержала|отримала| назву на честь імператора Карла V (1519 – 1555). Будучи|з'являючись,являючись| єдиним загальноімперським законам роздробленої Німеччини|Германії|, Кароліна мала на меті упорядкувати кримінальне|карне| судочинство в місцевих суднах. Перша її частина|частка| присвячена стадіям кримінального|карного| процесу; друга – виступає|вирушає| в ролі кримінального|карного| кодексу.

У даній доповіді нас цікавитиме, перш за все|передусім|, друга частина|частка|, тобто злочини і покарання|наказання|, записані в «Кримінальному|карному| Кодексі» Кароліни. За мету своєї роботи я ставлю освітити питання злочинів і покарань|наказань| по Кароліні, а також класифікувати всі злочини за декількома ознаками.


1. Характеристика джерел права Німеччини

У період з V по XI ст. архаїчне "народне" право східних франків мало племінний характер, і в його основі лежали такі принципи, як святість звичаю, колективна "совість" і відповідальність родичів, кревна помста (з поступовим витисненням її композицією — грошовими відшкодуваннями), колективне правосуддя з застосуванням "божого суду" (ордалії), соприсяжничества й інших символічних обрядів.

Становлення королівської влади, а потім її стійке ослаблення обумовили правовий партикуляризм протягом усього періоду німецького середньовіччя. З формальної точки зору в Німеччині починаючи з XII-XIII ст. не існувало "загальнонімецького права", якщо не вважати імператорського законодавства з окремих питань, а було право різних територіальних утворень, включаючи право міст

Крім того, німецька середньовічна правова система відрізнялася виразним відокремленням комплексу правових норм, що стосуються вищого феодального стану, так називаного ленного права. Якщо в Англії й у визначеній мері у Франції з XIII ст. норми права, що регулюють васально-ленні відносини, діяли в тісному взаємозв'язку з іншими нормами феодальної правової системи, то в Німеччині традиційним став розподіл права на земське (право землі, території — Landrecht) і ленне (Lehn-recht). Ленне, земське, міське, канонічне право в Німеччині регулювало ті самі відносини (поземельні, майнові, брачно-сімейні, спадкоємні) по-різному, у залежності від станової приналежності суб'єкта права і місцевості, території, право якої на нього поширювалося. Найчастіше визначити його "власне" право міг тільки суд.

Середньовічне право взагалі, і німецьке право зокрема, демонструє особливу прихильність до судових процедур, у ході яких людина могла "шукати своє право".

Проте, не можна заперечувати той факт, що в Німеччині були вироблені деякі загальні правові принципи й інститути, що, будучи добровільно визнаними різними політичними одиницями, склали основу "загального права" Німеччини. Такі принципи формувалися як на базі універсальних норм звичайного права германців, так і на законотворчій діяльності німецьких імператорів у XII - першої третини XIII ст. , що потім фактично припинилася й активізувалася тільки в XVI ст. Так називані "статути миру", періодично видавані імператором і рейхстагом у XII-XIII ст. , містили загальні норми, що відносяться до охорони власності і життя й погрожували викрадачам, паліям, вбивцям і іншим "порушникам миру" різними покараннями. У період з 1103 по 1235 р. таких "статутів миру" було видано близько 20. Серед них найбільш відомим був Майнцський статут 1235 року, що неодноразово підтверджувався згодом. Він

1 2 3 4 5 6 7 8