Композиція танцю

Захаров продовжує: "Ні в якому випадку балетмейстер не має права, зустрівшись з виконавцем, заявити йому, що у нього є, наприклад, шість варіантів тексту партії, яку необхідно виконувати, але ні в одній із них він поки-що не впевнений. І пропонує пробувати. . . ".

Виконавцю зразу ж стане ясно, що балетмейстер сам ще не знає, чого хоче. Почнуться суперечки і нічого корисного не вийде.

Для уникнення подібних ситуацій період роботи балетмейстера з виконавцями можна умовно розбити на декілька етапів.

Перше, з чого повинен почати балетмейстер, – знайомство майбутніх виконавців зі сценарієм. Дуже важливо, щоб танцюристи зрозуміли задум танцю. Балетмейстер повинен вміти пояснити виконавцям ідейно-художній зміст створеного танцю, в якому стилі цей танець, особливості образного розв’язання кожної частини і їх взаємозв’язку між собою. Він пропонує вслухатися в музику, щоб виконавці могли її органічно поєднати з хореографічним розв’язанням танцю. Потім балетмейстер ставить танець, поступово частина за частиною, залежно від величини танцю і кількості виконавців, зайнятих у ньому.

Етап розпадається на декілька частин. Якщо в танці зайнято декілька груп, то кожній із них постановник показує її місце на сцені, малюнок, рухи. Водночас, розучуються рухи солістів. Перевіривши, як виглядає частина композиції, він повинен ставити іншу, а потім об’єднувати їх. Коли танець поставлений до кінця, балетмейстер переглядає танець цілком. Побачивши, як рухаються виконавці, він зупиняється на деяких особливостях композиції, говорить з кожним зокрема про розуміння образу (ролі), вислуховує запитання, показує найскладніші для виконавців рухи, радить прочитати відповідні книжки і т

д.

Технічна підготовленість танцюристів – це необхідність для створення повноцінного художнього образу. Танцюрист, виконуючи ті чи інші рухи, повинен, за словами К. С. Станіславського, "не когось грати, представляти, а по-справжньому жити на сцені". Звичайно, для того виконавця, який думає про складність виконання майбутніх рухів, перевтілення в танці є важкою працею. Життя в танці – це життя в художньо-пластичному образі, засобами якого танцюрист виражає ідеї автора.

ХУДОЖНІ ПРИЙОМИ КОМПОЗИЦІЇ

1. Замкнена і розірвана композиція

Замкнена композиція є самостійною геометричною побудовою і служить для підкреслення емоційної вірності танцю. Танець може продовжуватись, але глядач ще залишається в межах нашого малюнку. До замкнених композицій належать: коло, квадрат, ромб, зірочка і т. ін.  

Розірвана композиція динамічніша від замкненої, вона служить переходом від однієї замкнутої композиції до іншої і має основне динамічне навантаження. В порівнянні із замкненою композицією, розірвана композиція – більш стрімка.  

Найдинамічнішим у розірваній композиції є зустрічний рух. Якщо у танці потрібно щось підкреслити, то необхідно застосувати цей композиційний прийом (зустрічний рух), бо він є дуже швидким і гострим.

Зустрічний рух є простий і посилюючий 

Прийом контрасту

Різка зміна фарб, коли раптово змінюється складний малюнок простим чи навпаки. Він дає можливість краще розкрити атмосферу танцю, а також збільшити увагу глядачів. Цей прийом контрасту застосовується одночасно в малюнку, рухах і музиці.

Приклад:

а) у танці "Гопак" Національного ансамблю танцю України;

б) у танці "Голубка" заслуженого вокально-хореографічного ансамблю України "Галичина",

1 2 3 4 5 6 7 8