Комунікативні функції мови. Вивчення розділу «Мова і мовлення»

Комунікативні функції мови. Вивчення розділу «Мова і мовлення» 

Мова й мовлення – це новий розділ у курсі української мови в початкових класах. Введення його до програм та підручників дасть можливість учням дійти висновку, що мовлення – це діяльність, сукупність практичних умінь людини, які формуються в процесі спілкування (комунікації), це сам процес спілкування, а мова – це засіб спілкування, знакова система, яка використовується в мовленні (МС. Вашуленко).

Мовленнєва діяльність залежить від мовних знань. Опанування мовленнєвою діяльністю здійснюється в процесі навчання мови на комунікативні (мовленнєвій) основі, яка включає слухання, говоріння, читання і письмо. Наслідком мовленнєвої діяльності є текст (висловлювання). Мовленнєва діяльність має бути покладена в основу вивчення мови [1].

Перед методикою мови стоїть проблема забезпечити усвідомлення учнями комунікативної функції мови. І тому мовні і мовленнєві вправи на уроці мають використовуватись з метою комунікації (спілкування). Це і створення мовленнєвих ситуацій, і розвиток мотивації висловлювань, і вироблення вмінь накопичувати та систематизовувати для цього мовний матеріал, і робота щодо вдосконалення учнівських висловлювань [5, 12].

Граматика на відміну від традиційної (описової) має бути функціональною. Це допоможе школярам краще зрозуміти роль виучуваних мовних засобів у досягненні комунікативної мети, зорієнтованої на вираження думки, спілкування

Так, учні мають зрозуміти, що для художнього опису предмета використовуємо прикметники, трудовий процес описуємо за допомогою дієслів в певних формах; предмет можна описати в художній формі із застосуванням виражальних засобів, а також і в науково-популярній, де має місце точна, науково-достовірна характеристика [5, 12].

Усне й писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування, втілення її системи під час комунікативної діяльності. Усне мовлення – це сам процес говоріння, безпосередньо сприймається органами слуху, в ньому те, що хоче висловити мовець. Писемне мовлення – вторинна форма існування мови, фіксується на папері, написане можна осмислювати, читати, розуміти. Форми усного мовлення – діалог, дискусія, диспут, монолог, розповідь, переказування, звіт, доповідь; писемного – переказ, твори (опис, розповідь, міркування), ділові папери, тези, конспект, реферат).

Навчання рідної мови потребує комунікативного спрямування, щоб діти в процесі навчально-мовленнєвої практики навчалися використовувати мову, засоби спілкування для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі, враховуючи обставини мовлення. Отже, суттю комунікативної спрямованості навчання рідної мови є формування в учнів умінь розв’язувати комунікативні завдання з метою оволодіння спілкуванням.

За діяльнісно-комунікативного підходу робота з розвитку мовлення набуває більшої цілеспрямованості, оскільки в учнів формуватимуться конкретні мовленнєві вміння:

– будувати текст, спираючись на знання про його структурні елементи;

– створювати тексти різних типів (розповідь, опис та міркування) і стилів (художнього, науково-популярного, ділового) залежно від мети, ситуації та орієнтуючись на адресата висловлювання (М. С. Вашуленко).

Мовленнєві уміння – це здатність мовця виконувати мовленнєві дії відповідно до комунікативних умов і мети спілкування. Мовленнєві уміння тісно пов’язані з навичками, що являють собою способи реалізації комунікативних дій. Комунікативні уміння й навички формуються під час роботи над усним і писемним мовленням і вдосконалюються на основі знань граматичної і стилістичної основ мови. Робота над зв’язним мовленням – це специфічна галузь у загальній системі

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні